Ми, люди, такі істоти, що попри наші заяви про лояльність і добро, ми ніколи не вживемось одне з одним. Ми говоримо про суспільну мораль, про життя в громаді, а паралельно зневажаємо одне одного. Вартує лише краплинки іншої думки, як одразу отримуємо прогресуючу агресію до себе чи від себе. Зауважте, чи часто ви терпите інакомислячих? Чи багато разів визнавали, що ваша думка хибна? Отож.
Цікаві парадокси нашого буття. Ми хочемо до зграї, а як потрапляємо в неї - гриземось і втікаємо назад до своєї відлюдкуватості. Ми хочемо добра, а в будь-який момент здатні вихлюпнути назовні безмежну кількість зла. Несумісні сумісності живуть в нас і я вважаю, що це здолати не вийде. Хоча...
Уявімо. Настане зсув свідомості і ми зможемо сприймати думки інших, будемо погоджуватись зі всіма і посміхатись одне одному. Отримаємо двигун, що поволі буде руйнуватися, отримаємо глобальні стада, що будуть мовчки йти у прірву і рано чи пізно зникнемо з Світу.
Моя схема - це життя в громаді, де кожен має право на власні погляди, котрі аргументовано здатні відстояти перед суспільством. І якщо наші погляди правильні, до них прислуховуються всі, а якщо ми отримуємо справедливу оцінку і докази хибності - приймаємо це і розвиваємось далі в інших напрямках. В громаді людей має бути позитивний баланс думок і знань, котрий не нав’язується агресією і силою.
