Кандидат у народні велику увагу в своїй передвиборчій програмі приділяє темі екологічної безпеки. Чисте повітря і родюча земля, безпечна для здоров'я вода в річках і припинення тотальної вирубки лісів — усе це та багато інших питань, що стосуються екологічної тематики, сьогодні потребують особливої уваги і громадськості, і державотворців.
Під час поїздок Коростишівським районом Іванові Литвину розповіли про проблему так званих «асфальтових озер», які тут ростуть як гриби після дощу.
Своє «асфальтове озеро» є на кожному підприємстві, яке займається каменеобробкою. Вивозити гранітну пилюку далеко від цеху в одне відведене місце економічно невигідно. Підприємці не мають бажання наймати автомобілі і транспортувати небезпечні для здоров’я відходи. Адже процес на кар’єрах кипить, обороти набираються і возити пульпу можна без кінця. Тому бізнесмени скидають гранітну пилюку поряд з місцем обробки каменю – у водойми та ями різної глибини. При контакті з водою пульпа цементується і утворюються так звані «асфальтові озера».
Жителі Коростишівського району з сумом констатують, що зупинити процес отруювання неповторної природи майже нереально. Адже бюджет району поповнюється від підприємств, які займаються гранітом. Але те, що нові й нові звалища радіоактивної пульпи знаходяться поблизу приватних будинків і автомобільних шляхів, хвилює багатьох.
Подібна ситуація склалася не лише в гранітній столиці Житомирщини - Коростишеві, а й по всьому Коростишівському району. Жителька села Стрижівки пані Валентина розповідає, як зливають пульпу у місцеві водойми: «Все стоїть у воді. У навколишніх лісах - сірий настил від цієї гидоти. Білі гриби, яких раніше було багато, перестали рости».
Пульпу роздмухує вітер, вона покриває городи і падає на будинки, а люди відчувають цю пилюку на зубах. Відомо, що пульпа з організму не виводиться, осідає в легенях.
Постає питання: чи можна якось зменшити негативний вплив пульпи і, власне, куди її при цьому дівати, аби не отруювати навколишній світ. Деякі винахідники пропонують змішувати гранітний пил зі спеціальними клеями і виготовляти розп’яття, троянди, іншу фурнітуру для прикраси пам'ятників. Подібний метод з власної практики запропонував наш читач Іван Петрик:
«Гранітний пил я мішаю з поліефірною смолою, потім розкладаю в силіконові форми і ущільнюю на вакуумному вібростолі. За півгодини готовий виріб можна виймати з форми. За добу на відстані метр від натурального каменю виріб не відрізнить навіть фахівець. А людина, яка з каменем не працювала, взагалі ніколи не зрозуміє що це не цільний камінь а пил з клеєм. Зробити можна імітацію практично будь-якого каменю»
недобросовісними бізнесменами, які отруюють навколишнє середовище. І навпаки — сприяти тим винахідникам, які пропонують сучасні методи утилізації чи використання з користю відходів виробництва.
