Енді Воргол – русинськый малярь и кіноматографіст, основатель поп-арта
Розказувучи про русинськых іммігрантув, котрі прославили свуй народ за гатаром отцюзнины, мы вже памнянули тых нашых люди, котрі перебывали у кунцьови 18 - началі 19 сторуча у Росіі. Айбо економічеська криза кунця 19 ст. вчинила щи єдну, гігантську за маштабами, групу русинськых іммігрантув – америцьку. Именно у гляданнях серинчі за океан булше 225 тисяч карпаторусинув одойшли за роботов, и многі ся обстали на чужуй земли навхтема, ставши достойныни членами америцького общества.
Енді Воргол (Андрій Варгола) – америцькый малярь, представитель новоро направленя – поп-арта, родив ся 6 августа 1928 рока уже в америцькому Пітсбургови, айбо корні го были из русинського края, из Восточноі Словакіі: отець и мати – выходци из села Микова Свидницького округа.
Няньо го, Андрій Варгола (1886-1942), котрый легіньом трафив до майвеликого индустріального центра штата Пенсильванія, Пітсбурга, быв робутным и шиковным чоловіком. Варголы цілком были страшно побожні люде, шпуривні и сокотливі, тому Андрійови выстачило пару рокув роботы в пенсильванськуй шахті, жебы зобрати тулько гроши, абы ся вернути домув и женити.
17-ручна Юлка Завадську (1892-1972), из котров ся Андрій женив у 1909 рокови, была дівков креативнов, из фантазійов. Она любила пісні, мала дяку стати співачков. Бесідували, же даякый час она вєдно з циганами ходила по селах округа. Дівка не дуже пилувала ся оддавати, айбо її отець и мати повіли своє пуслідньоє слово - Юлка стала жонов багатого Андрія.
Подовж трьох рокув молодята жыли в домі Варголы и робили на земли. У 1912 рокови Андрій, штобы не трафити до австро-мадярськоі арміі и на фронт Балканськоі войны, наново выїхав на зароботкы у Пітсбург. Юлка, котра была беременнов, обстала ся дома. Она родила дівочку, айбо дьитина умерла. Ид чоловікови Юлка перебрала ся лем у 1921 рокови. Туй, у робочому районі Сого у Пітсбургови, родила щи трьох сынув - Павла, Ивана и Андрія.
Будучи вже звіздов, Енді (Андрій) дуже полюбляв міфологию, через то называв разні даты свого роженя и розказував про своє жебрачоє дітство. Се была неправда. Хоть, иппен, отець му и не балував діти, айбо його шиковность (робив ги робутник на стройци по 12 годин 6 днюв у тыжньови) и шпорувность, котру ниська назвали бы скупостьов, позволила му лишити дітям файноє наслідство. Через се и пуд час америцькоі великоі кризы сімя му не голодала, ги про се любив майпуздно приказувати Енді. Наоборот, дякувучи кризі, у 1934 рокови фамилія Варголув поберувала купити двоемелетовый дом у майфайному кварталі и перебрати ся туда жыти. Майпуздно нашпуровані отцьом гроші помогли Андрікови, як называла го мати, котра была першов го вчительков мальованя, кончити Пітсбурзькый Технологічный институт Карнегі, и почати карьєру, майскорі у рекламнуй, книжнуй и журнальнуй графіці, а пуздніше – у искустві, названому поп-артом.
Ги вже ся памнянуло, фамилія Варголув была дуже набожнов . Кажду неділю Андрій-старшый вюг свою сімю до церьковли Иоанна Златоустого в робутному районі Ґрінфільд. Неділя была дньом спочивку – по Божуй службі было мож лем нащевити сусідув и родичув, котрых туй жыло фест, май из файты Юлкы. Як рахував Джон (Иван) Варгола, характер Енді сформірувала именно церьков: «Мы были учені, ож не мож никого уражати, ож треба чинити всьо ги майліпше, ож земноє жытя є куртоє и ож треба думати про душу, бо из матеріального світа и так пуйдеме».
У прості дні фурт роблячи, отець мало ся занимав дітьмы. Малый Енді, котрый часто болів, булше часу проводив из Юлійов, яка знала казкувати и файно переказувати. Майліпшыми были исторіі из Библіі и жытя Миковоі. Бизувно, од няня Енді перебрав шиковность и робутность, а од мамы – валовшность казкувати и выдумувати. Любила она такой малювати, и до сього приучувала й сына. Тяга до магіі, интерес до смерти, тяга до всього містичного были причинов пережывань у Юлчинуй файті и привели до алкоголізма булшость матереных сестер. Айбо и пянку тюток Енді ухоснував діла популяризаціі свого творчеського имиджа.
Через се Енді вырос тав на перехресті двох світув: єдного – америцького: модерного, нового, з котрым стрічав ся на вулици, у школі и світу иншакого – русинського, де ся переплітало містичноє и релігійноє, котрый несла у собі го мамка и котрый узнавав у церьковли. Мати му до кунця свого жытя так и не навчила ся добре говорити по-англійськы.
У третьому класі Енді ся похворів на синдром Гантінгтона. Хворота лишила му сліды на кожы. В молодости вун часто хворів и зато майпуздно не честував коргазы и дохторув. Через се часто быв прибитый од постели, малювучи и слухавучи радіо. Будучи старшым, рахував, ож хворота пушла му на хосен.
Из 1945 по 1949 рук ошколовував ся на малярському факультеті Технологічеського института Карнегі, потому перебрав ся у Ню-Йорк, де спочатку робив художником - илюстратором у разных журналах: «Vogue» і «Harper's Bazaar», оформляв вітрины, робив листовкы й плакаты. Вызнаня принесли графічні роботы в области рекламы, особенно малюнкы обуви діла компаніі Іво Міллера. Уже в 1952 рокови роботы Воргола были представлені на выставци в Ню-Йоркови, а в 1956 рокови вун дустав почесный приз «Клубу художественных редакторув».
1960 р. – Воргол вчинив культову роботу «Кока-Кола».
У 1960-1962 рр. – появили ся картины из зображенямы консервных банок з левешом Кемпбелл (Campbell's Soup Can). Ендрі малював портреты Мерилін Монро, Елізабет Тейлор, Элвіса Преслі, Мухамеда Алі, Владимира Леніна.
У 1963 рокови Воргол купив на Манхеттені постройку, котра дустала имня «Фабрика». Туй Енді поклав на поток вчиненя творув современого искуства. Новаторство Воргола ся заключало у тому, же вун создав «бізнес-арт», де ученив комерчеськоє производство, на котрому команда робутникув за день выробляла 80 портретув знаменитостий. Воргол робив «Паларойидом» дакулько фотокарток, из котрых ся выберала майфайна. Картку увеличували и способом шовкографіі наносили на полотно. Воргол вадь зафарбовував поверхность полотна до репродуктуваня, вадь малював олайными фарбами по уже репродуктованому изображеню.
Ги кіноматографіст пробував розшырити традиційні границі кіно и создавав «недвижымі філмы». Ліпшыми из сьоі серіі стали «Емпайр» (Empire)(вечур 25 юлія – 26 юлія 1964 р.), «Сон» (Sleep) (1963). У першому філмови цілых 8 годин стаціонарнов камеров у режимі замедленоі зйомкы вун знимав єдну из май прекрасных постройок світа – Емпейр Стейт Білдінг при ночному світлі. А у другому філмі 5,5 годин на екрані ся подає сплячый чоловік без змін при повному отсутствію звука.
У 1968 рокови Воргол уєдно из По Моррісі создав первый игровый філм «Плоть». В тот рук быв опублікованый и первый роман Воргола «А», што складав ся из записа отрывкув телефонных розговорув на Фабрици.
3 юнія 1968 рока до майстерськоі Воргола прийшла радикальна феминістка Валері Соланс, котра зняла ся у єдному из його філмув, и постріляла го . А вєдно из ним и маляря Маріо Амая. Воргол быв тяжко пораненый и ледве обстав ся жывий. Наслідкы замаха го прислідували всьо жытя.
У 1969 рокови Воргол вчинив журнал «Інтервью».
У 70-ті рр. картины Воргола заказували знамі поставы — Мік Джаґґер, Лайза Мінеллі, Джон Леннон, Даяна Росс, Бріжіт Бардо, Майкл Джексон и др.
В 1972 р. Воргол намалював контраверсійный портрет китайського диктатора Мао Цзедуна. Ся робота мала интересну исторію. По тому, як Енді кончив малювати портрет, вун выготовив 250 копій. Єдну из робут, пуд номером 144, купив у свою колекцію голлівудськый актор Деніс Хопер. Тот, через котрыйсь час по покупци картины, двічі стрілив у портрет. У полотні обстали ся два отворы: єден - в области ока, другый — на фоні. Воргол, замість того, жебы вызнати роботу згубленов, вповів, ож такым быв замысел автора и обьявив Хопера соавтором. 16 януара 2011 року ся картина была продана на аукціоні Крістіз за 302,5 тис.доларув.
У 1975 рокови появила ся «Філозофія Енді Воргола», а у 1980 - выйшла книжка «Попізм: Воргол в 60-ті». «Щоденникы Енді Воргола» («The Andy Warhol Diaries») были выдані в 1989 р., вже по його смерти.
В 1980-ті рокы до Воргола прийшов великый комерчеськый успіх. Його картину было выбрано фірмов Absolut Vodka в свойых рекламах и се принесло му щи булше славы. Послідньов серійов робут, вчиненых Ворголом до його смерти, была серія портретув британськоі королевы Єлизаветы.
Умер Енді Воргол у Ню-Йоркови в 6:32 рана 12 фебруара 1987 р. од инфаркта. Браты перевезли тіло у Пітсбург, де хоронили го у греко-католицькуй церковли Сятого Духа. На похоронови быв Йоко Оно. По літургіі похоронили маляря на тимитові имени Сятого Ивана Хрестителя коло гробув отця и матери.
Творчеськоє наслідство майстра продавали 9 днюв через аукціон «Сотбі» у Ню-Йоркови и вторгували 20 мільйонув доларув. Ушытко своє добро Енді Воргол завіщав фондови помочи малярськым організаціям, помочи молодым малярям.
Юрій Шипович для
