Найвища гора, яка з’явилася від ударів Силуна, – Говерла. А ось чому вона так називається- розповідається у легендах.
Барон Янош Нодь з далекого міста довідався, що ніхто з мадярів ще не був на найвищій, тоді ще безіменній горі в Карпатах. І надумав він першим підкорити вершину і назвати її своїм ім’ям. Взяв із собою двадцять сильних слуг, кожен зі слуг взяв двох коней для себе і для продовольства і спорядження, і рушили в дорогу.
Вся Угорщина знала про похід Нодя він повинен був принести славу не тільки підкорювачу вершини, а й державі. А про те, що на вершині гори давно побували прості селяни, ніхто й не згадував.
Дні не поспішаючи минули. Аж через місяць доїхав Нодь до невеличкого карпатського села, що загубилося в горах і здивувався. Чи справді так важко дістатися до її вершини. До неї ж рукою подати!
Літнє сонце пекло нестерпно, але тінь хвойних дерев охолоджувала і коней, і подорожніх. Цілих два дні витратили люди, щоб дійти до підніжжя гори, дуже втомилися, і ще два дні відпочивали від дороги.
І ось настав той день, коли Нодь вирушив на гору, залишивши трьох чоловіків в таборі, який вони розбили під горою. Довго вони дерлися вгору, але погода ніби благословляла їх на цей похід небо: було чисте-чисте без єдиного хмарини на небосхилі. За час походу у когось продірявилося взуття, хтось потрапив в зуби до вовка, одного слугу Нодь пристрелив (той поскаржився, що втомився). Уже вечоріло, коли змучені люди вийшли з лісу. Перед ними стелилася долина, яка, здавалося, сягала неба.
Не відчував утоми тільки Нодь, як божевільний він летів до своєї мети і не помітив, як небо застелили темні хмари. Отямився лише тоді, коли пішов густий сніг, подув холодний вітер. Не встигли мандрівники сховатися, як піднялася страшна буря. Даремно Нодь зупиняв слуг, рятуючись люди розбіглися хто куди. Лише третина людей повернулася до табору. Вони були змучені, голодні і дуже замерзли. Інші загинули в бурані. Не повернувся й барон Янош Нодь.
“Говерла. Говерла”,- говорили ті, хто повернувся. По-мадярськи, це означало, що вся вершина в снігу. Такого дива, люди які прийшли з мадярськоє рівнини ще не бачили: серед літа сніг. З того часу і названа гора сніжною горою. А вона й справді сніжна, погода змінюється кілька разів на день, і сніг лежить у багатьох западинах навіть влітку!
Є й інша легенда, чому ця гора називається Говерлою.
В одному селі жив хлопець, якого прозвали Прут. Якось запрацювався він в горах і вирішив не йти додому, а заночувати прямо в лісі. Знайшов собі високу струнку ялину та й розташувався під нею. І приснився йому дивний сон, ніби прийшла до нього дівчина вся в зеленому і гладила по голові і співала пісню. Він простягнув до неї руки, але вона зникла. Прокинувся, а поруч нікого, тільки на їли зелена стрічка висить. Запала дівчина йому в душу і вирішив він її знайти. На наступний день влаштувався під тією ж ялиною, тільки вже не спав. Уже стемніло, коли він побачив, що прямо з-під землі з’явилася дівчина і пішла до того місця, де ховався Прут. Тільки підійшла вона до дерева, як хлопець вискочив і обійняв її. Коли він запитав як її звати, дівчина відповіла, що Говерла. Після тієї ночі Прут вже майже не з’являвся вдома. Він весь час проводив у горах, так як полюбив Говерлу, а вона його. Однак Говерла була дочкою одного гірського царя і не могла спуститься до людей. Коли ж батько дівчини дізнався про її любов до Пруту, то прокляв її. Говерла вже не могла жити без коханого, тому кинулася в прірву з обриву.
А вранці люди побачили, що на місці обриву стоїть висока гора. Довго Прут шукав свою кохану. І одного разу почув її голос, який кликав його. Він пішов на звук. Більше до людей він не повернувся, але з тих пір з’явилася близько гори річка. Люди назвали гору Говерлою, а річку Прутом.
