Блог Рада Данко

Чому, коли тобі дуже-дуже погано і ти майже провалюєшся у прірву відчаю, раптом, у житті з'являється хтось та простягає руку? Ти хапаєш ту руку та знов винирюєш на поверхню, де сонце та надія, та віра у добро.

Люди з минулого... З того часу, коли ти ще не замислювалася про погане, коли попереду було усе життя. І теє життя бачилося тобі сповненим радості та любові. І ти сама світилася радістю та розплескувала навкруги любов. Звідки взнали ті люди, що тобі так погано? Що тобі потрібна допомога? Що тобі потрібна хоч краплина тієї любові?...

Бракує слів, бо думок так багато, що вони біжать та зіштовхуються одне з одним. Перестала любити осінь, хоч завжди любила. Може, тому, що народилася восени, може тому, що закохувалася восени. Осінь була для мене майже весна. Тільки краща, бо пахла стиглими плодами, незрівняним осіннім листям, запашним чаєм та смаженими грибами. Коротше, то був час підсумків року, а це для мене завжди було приємніше, ніж надія та очікування. Все змінилося. Тепер надія та очікування стали моїм звичайним життям

Коли помер наш третій синочок, гадала, що то - найстрашніше в моєму житті.

Але, вдома на мене чекали два старших хлопчика та люблячий чоловік. Біль з часом не пропав, проте притупивсь.

Коли у кращій світ пішов коханий, це здалося кінцем мого життя. Стала спокійно чекати смерті, бо вона наближала мене до зустрічі з найкращою людиною, що 40 років була поряд у горі та в радості

Війна зробила мене зовсім іншою... Як і раніше, не боюсь смерті, але не чекаю на неї, бо дуже хочу дожити до нашої ПЕРЕМОГИ!...

П'янкий вітер навкруги... Падають долу стиглі яблучка. Наче плаче дерево за нами. Неначе кличе - Прийдіть та візьміть! Зварить варення, зробить вино, насушить! Хоч щось зробить! Для чого я народила стільки яблучок-діточок? Для вас старалась! Ростила-наливала солодким соком, дощами напувала, сонечком рум'янила...

Де ж ви, мої любі? Куди поїхали? По яким чужим місцям розвіяла вас жорстока війна?

Змиритися з тим, що помреш. Що можешь померти просто зараз. Одразу стає легше. Вже не треба думати - А якщо? Ніякого "якщо"! Ти живеш! І треба прожити кожну мить так... На повну! З'явилося бажання закохатись. Так сильно, як в юності. Щоб голову знесло. До нестями, до безсоння, до болі! Бодай що буде завтра! То буде завтра! Навіть, якщо не буде, що з того? Дякую тобі, Творець за сьогодні! Збережи Україну! Навіть, якщо за це потрібно вмерти. Мені.

Прокидаєшся після "тихої" ночі і здається - все, що було останні майже два місяці, це просто моторошний, кошмарний сон. Психіка втомилася і змирилася із постійною загрозою життю. Усі, хто панікував, поїхали. І тих, за кого боліла душа, вдалося умовити поїхати в безпечніше місце. Тепер можна жити і не боятися за коханих, близьких та рідних. Не смикатися від звуку повітряної тривоги, не втягувати голову в плечі під час близьких вибухів. Радіти сонечку, завзято сапати бур'яни, саджати город та чекати на нашу ПЕРЕМОГУ! Ось тільки вхідні двері не забути відкрити для кішки...Якщо що... Ой, ніяких "якщо що"! Будемо жити!...

Був –1. Злегка підморозило-підсушило. Нині сонечко. тихо. І здається, що війна – просто кошмарний сон. Субота. Після обіду приїде Іллюша зі своїми дівчатками. Ляся "окупує" Оліни коліна. Ліна розповідатиме, як готується до чергового концерту, про витівки папуги... Ілюшка привезе якісь ласощі. Буде неспішна розмова. Кава, кальян... Плани на літо. Плани на осінь. Плани життя. Як давно це було. Все стиснулося до ВИЖИТИ. Дожити до Перемоги!

Мине час і ця війна скінчиться. Як закінчуються усі війни. Так хотілося написати "рано, чи пізно". Пізно. Усі війни закінчуються пізно. Тому що, навіть один загиблий, це вже забагато.

Розв'язати війну, щоб війни не було? Що може бути абсурднішим? Яким збоченим має бути мислення, щоб у мозку людини, яка вважає себе розумною, народилася ТАКА думка?

Люди народжуються для ЩАСТЯ! Я в цьому упевнена!

Пишу безадресные стихи...

Просто так...в стол.

Надо же, как болит в груди

Тобою забитый кол.

Какая заноза? Господи!

Там и сердца-то нет!

А ты меня и забыл уж, поди...

Где моя кнопка "reset"?

Хоч раз наснився би мені, щоб голос знову твій почути.

Як ти, мій любий, в тій дали, де й я колись же маю бути?

Чи пам'ятаєш, як життя нас догори та вниз гойдало?

Як ми кохали... Я+ти... Чому так рано НАС не стало?

«Они жили долго и счастливо и умерли в один день»…

Да. Мы умерли в один день.

Наверное, так и происходит, когда жизнь была одна на двоих.

Как вернуть гармонию в мой пошатнувшийся мир?

Помоги!

Сегодня подруга назвала меня сильной. Сказала, что она во мне раньше этой силы даже не подозревала.

Я не сильная. Я просто тебя люблю

Интересно. А как будет без меня? Или есть. Ведь кто-то давно живет без меня. И, возможно, давно забыл, как это было, когда со мной. И как было. Даже, если было хорошо.

Говорят, мы не помним события. А помним то, что чувствовали во время этих событий. И, чем острей чувствовали, тем дольше помним.

Хочется, чтобы меня помнили. Зачем? Не знаю. Говорят, пока жив, хоть один человек, который тебя вспоминает, ты не умер.

Что делать, чтобы помнили, как можно дольше?

Не знаю.

Я умею только любить...

Веришь в то, что любая встреча с любым человеком - флажок на твоей тропе Судьбы?

Учились в одном ВУЗЕ в одной группе на вечернем отделении (интересно, сейчас есть такое?) два молодца... Даже не знаю, что у них было общего, сподвигнувшего на дружбу? Разные, как огонь и вода. Один - красавец, любимец женского пола, душа компании, с отлично подвешенным языком, да еще и с голосом певучим таким... Другой... Ну, что? Парень, как парень. Тихий, неброской внешности, молчун. Незаметный такой... Как известный штамп - красавица и серая мышка. Только в мужском воплощении. Красавец женился первым. И уже готовился стать отцом, когда и второго присмотрела себе одна дамочка. И, хоть многие ее отговаривали, но, видела она его мужем и ни на кого другого смотреть даже не желала. На их свадьбу гулять красавчик пришел в одиночестве. Жене вот-вот рожать, не рискнула. Напился он крепко! Он, вообще, все делал на совесть, так сказать...

Много лет еще на другом аккаунте у меня был статус "Зачем?" Эдакая претензия на исключительность, можно сказать. А, на самом деле, вопрос, который задавала регулярно, перед тем, как сделать выбор. Любой. Почему-то казалось важным обосновать собственное решение.

Сейчас впору снова ставить в статус "Зачем?". Только, теперь это уже будет совсем другое "зачем"...

Ищу смысл что ли?..