Коли помер наш третій синочок, гадала, що то - найстрашніше в моєму житті.
Але, вдома на мене чекали два старших хлопчика та люблячий чоловік. Біль з часом не пропав, проте притупивсь.
Коли у кращій світ пішов коханий, це здалося кінцем мого життя. Стала спокійно чекати смерті, бо вона наближала мене до зустрічі з найкращою людиною, що 40 років була поряд у горі та в радості
Війна зробила мене зовсім іншою... Як і раніше, не боюсь смерті, але не чекаю на неї, бо дуже хочу дожити до нашої ПЕРЕМОГИ!
