Про кота... Епізоди.

Завелось в нас дома животне. Ну як завелось - супруга принесла.

Каже:

- Вот. Прошу любіть і жаловать. Це кот, еслі не понятно. Ще не знаю як назвать, но то не важно.

Ну, епть! Ладно. Дай, думаю, ближче підійду гляну. Бо здалеку вроде прикольний. Я до нього, а воно.. Як давай шипіть! Лапами стучать по краваті як Роджер Тейлор! І це в місяць! Питаєтця, і в кого навчилось? Но було смішно. Мені. Йому не дуже, судя по вираженію морди. В общем не понятно.

Рішив за ним наблюдать.

Це канешно страх і ужас.

Старого кота зачмирив сходу! Той раньше любив лягти десь в проході, шоб всі переступали і спотикались. Ладно дньом, його хоть видно. А ноччю? Каюсь, пару раз наступив. Але то він сам був віноват. Раньше любив валятьця віздє по хаті, а тепер так осторожно виглядає із-за угла і пасьот монстра. Вродє не видно. Тихо крадеться до тарєлкі і починає жрать. І тут! Шмяк на загрівок із засади! І давай кусать і царапать. Мєлкій тоже уже прохаваний. Знає як застать врасплох!

Корочє, подружились.

І ладно якби тільки старого кусав і царапав, так воно всіх жере! Кромє мене. Питався канешно, але.. Не буду вдаватьця в подробності, но тепер він мене дуже любить. Дочька вже плаче від нього.

Пригає як кінгуру. По шторам лазить. Любить шось перевернуть. Особєнно ноччю. Ілі гратця якоюсь хєрньою, яка гримить та стука. Ну а хулє, ніхто з ним не грається, всі сплять. От він собі і находить забаву.

- Шо це ви принесли?! - кричить доця.

Отвічаю:

- Нууу.. Мама каже шо брала кота, але по всій відімості це собака. Ілі іще хуже. В общем пока не розібрався, але наблюдаю. Возможно, це ващє рептілоїд замаскірований. Еслі шо, дам знать.

***

Є в мене такий кльовий, теплий халат. Махровий. А може і не махровий. В общем, мягкій і теплий. Люблю вечіром завернутця в нього і втикать в комп. Комфорт і прєлєсть.

Але с нєкоторих пор цю іділію стали нагло обламувать. І знаєте хто? Правільно! Мєлкій!

Вилазить на руки і! Вніманіє! Починає смоктать мій халат!

Смоктать! Мій! Халат!

Я даже собі такого не позволяю! А воно смокче, аж чавкає!

Я сначала злякався. Думав всьо, піпец, накрилась мєдним тазом наша качалка! З`їсть нахрєн!

Не з`їв. Так, слєгка послюнавив.

Короче, тепер кожен вечір таке лихо. Я даже покурить на крильце не можу спокойно. Біга за мною як собака, і кричить "Дай халат, дай халат!".

- На - кажу - тільки не довго. Бо задовбав уже в корєнь.

Так мало того шо чмокає, як стадо бізонов, ще й тарахтить дуже громко!

Вже не видержав і питаю в супрігі:

- Де в нього тарахтелка виключається? Сіл немає це терпіть!

- Не знаю. Спитай на отвєтах, може там хто в курсі.

Не спитав. І не потому шо той перестав тарахтіть, а просто обломався. Лень. От так і мучаюсь.

А вчора вже не видержав!

Слухав це чмо-тарахтєньє, слухав. І псіханув!

Здер з себе халата, кинув на стул і кажу:

- На, скатіна! Жри!

Той обрадованно приг на стул. Потоптався і принявся за своє. Ну, думаю, гуд. Хоть кіно додивлюсь. А хрен!

Через дві мінути с кріком на морде і недоумєнієм в глазах влітає на руки і починає возмущаться! Мол, шо за єрєсь! Чьо це халат отдєльно, а ти отдєльно?! Давай одівай і сідай. І шоб без шуток!

І шо ти йому скажеш?

Одіваю і терплю. Ага.

Отакі наблюдєнія. Все більше убеждаюсь шо все меньше воно на кота похоже. Бо дуже умне, хітре і нагле. Всьо понімає, а сказать не хоче. Морозитьця.

Пока так. Будут новості - поділюсь.