Замітив на днях.
Робиш якусь монотонну і однообразну роботу, напрімер, плитку во дворі кладеш. Оце тюкаєш її часами рачки, тюкаєш.. І замічаєш шо руки самі там шось роблять, а мислі унєсло кудись на край географії. І все якесь сіре і скучьне. Пропадає всякє желаніє работать.
А потом яяяяяяк уїпеш рєзіновим молотком по пальцю і сразу жизнь наполняєтьця красками, емоціями, інтересом! Вскочив, помахав руками, прочистив голосові связки. Особо впєчатлітєльні ще могуть шось помєтать. В общем, понімаєш шо живеш! Но больно.
І вот тут стає вибор, шо лучше? Зробить трохи, со скукой і без травматізма, чи багато, зато вєсєло і с сіняком. Сложна штука жизнь.
Не зря умні люди кажуть: Вот ударишь напильником по голове – больно, не ударишь – скучно. Парадокс.
Так шо, каждой тварі по напільніку і хай мучиться, вибирає.
До половини тексту сміялася.
дочитала до кінця - включився моск...
і шо моск рішив робить з напільніком?
Рішив іспользувать по назначению - чесать