Скажи мені, у кого закоханий, і я скажу, хто ти!!!

Омар УЗАРАШВІЛІ

Малюнок Юлії ЛІЩЕНКО

Чоловікам-воїнам подобаються худенькі, багатим лінтюхам – повненькі, селянам – збиті й мускулисті

«На

кожен «товар» є свій «покупець»...», «бачили очі, що купували...». Ці

та інші зразки народної мудрості тому й мудрість, що чітко й лаконічно

визначають просту істину – жінка з будь-якою фігурою, кольором очей,

зачіскою завжди знайде свого «покупця» – чоловіка, який саме її

вважатиме ідеалом жіночої краси.

Смішно спостерігати, як у жіночому колективі панянки хизуються тим, що

вважають своєю головною принадою. Чи навпаки, комплексують від того, що

не мають таких форм як у подруг по офісу. Хтось із цих милих створінь

сідає на дієту, щоб стати схожою на манекенницю. Хтось намагається,

одягаючи міні, показувати всьому світові ноженята, які б більше

підійшли тумбочці, в яку запхали пудові гирі. Чи не найбільш помилкове

жіноче уявлення про «сильну» стать – їхнє переконання, що усім

чоловікам подобаються великі груди.

Щоб бідолашні панночки не страждали, намагаючись внести корективи в те,

що їм дала матінка-природа та батьки, радив би жіночкам краще

ознайомитись з історією. у різні епохи були різні ідеали жіночої краси.

В епоху Середньовіччя, коли у суспільстві панував релігійний аскетизм,

трубадури описували ідеальну жінку схожою на тодішні ікони Матері

Божої. Тобто ідеальна жінка мала бути худенькою, з великими очима.

жінка, яку оспівували трубадури, до того ж мала мати довге хвилясте

золоте волосся, голубі чи зелені очі та «губи свіжі, як персики». В

епоху Відродження ідеал жіночої краси змінився. На зміну аскетичним

«панночкам серця» лицарів прийшли красуні Рубенса з широкими стегнами,

животиками та м’якими руками. Навіть Матір Божу у ті часи почали

зображати на іконах повнішою.

Коли у світі почав зароджуватися капіталізм, ідеали жіночої краси знову

кардинально змінилися. Якщо дворянам подобалися худенькі жінки з

лебединими шиями, то селяни вважали красунями жінок, які б могли і в

палаючу хату зайти, і коня зупинити, і самі замість коней поле

зорати... Як на мене, ці ідеали й сьогодні керують чоловіками, які

вийшли з різних верств суспільства, бо передалися їм з геном від

дідів-прадідів.

В Україні побутує думка, що всім східним чоловікам подобаються

повненькі красуні. Здебільшого саме такі враження привозять зі собою з

турецьких та єгипетських курортів українки. Справді, коли на Сході, у

тій же Туреччині, після кількасот років завоювань запанували мир та

розкіш, турецьким вельможам залишалося лише сидіти на м’якому дивані,

курити кальян та спостерігати за танцями рабинь. Цим лінтюхам

подобалися пишні форми й біла шкіра, бо вони були чимось схожі на м’які

білі перини, на яких так приємно відпочивати...

Але на тому ж Кавказі у народів, яким доводилося постійно воювати,

виник свій ідеал жіночої краси – жінка з осиною талією. Хто бував,

скажімо, на концертах грузинських, лезгинських, чеченських танцювальних

колективів, не міг не помітити, які тонкі талії у кавказьких красунь.

Бо саме «граційні як лань» жінки подобаються тамтешнім чоловікам.

Молодицям будь-якої країни варто розуміти, що не лише зовнішність

визначає дівочу красу. Ми – чоловіки, у глибині душі залишилися, як

наші предки, мисливцями. Здобич, за якою гнався кілометри, яку здобув,

ризикуючи усім, набагато смачніша за ту, що сама припленталася до твого

вогню. Мисливцям подобається полювати. їхня «здобич» (навіть якщо вона

хоче бути упійманою) має бути гордовитою, розумною, непокірною. Щоб

стати для чоловіка справжньою «винагородою»...