Наша Україна знаходиться сьогодні в особливому стані. Лише вірно визначивши цей стан, ми можемо вийти на шлях соціального прогресу. Усі ті негаразди, які ми маємо зараз в Україні, слід визначити як Велику Соціальну Драму. Вийти із цього драматичного стану можна лише виявивши і усунувши його корінь, без чого будь-які реформи є паліативом і тому приречені на невдачу, що ми сьогодні і маємо.
Український народ – це великий народ, який має самобутню історію і розвинену етнічну культуру, що вирізняє його в усьому світі. Але яка б не була розвинена етнічна культура народу, вона не може компенсувати нерозвиненість іншої культури - так званої «соціальної культури громадян», тобто культури соціальних відносин між людьми. Соціальна культура людини – це міра узгодженості її волі і свідомості із природними законами соціального життя людей. Саме зруйнованість (у недавньому минулому тоталітаризмом) в Україні культури особливого роду – соціальної культури громадян, яка включає в себе зокрема політичну, економічну, правову, моральну культуру, і спричиняє усі соціальні негаразди в країні. Соціальне безкультур’я громадян України – це не вина їх, а біда. Через це соціальне безкультур’я політика, економіка, право, мораль в Україні спотворюються сваволею і ілюзіями, які є джерелом усякого зла. Проявом цього є криза, що уразила всі сфери суспільного життя. Зокрема, корупція сьогодні в Україні, в тому числі політична, – це закономірний наслідок нерозвиненості соціальної культури громадян. Як свідчить світовий досвід, існує наступна закономірність: чим нижча соціальна культура громадян – тим вищим є рівень корупції. Роль громадян, які уражені антикультурним «вірусом» сваволі і ілюзій, у поширенні корупції є, як це не парадоксально, основною, а роль державних чиновників – лише додатковою. Звідси і треба виходити у протидії корупції.
У зв’язку з поширенням у нашій країні соціального безкультур’я (що часто набирає форм середньовічного обскурантизму у політичній, економічній, правовій, моральній свідомості громадян) марними є сподівання на прогресивну роль так званого «громадянського суспільства». Його інституції через це так само стають заручниками зловживань, як і інституції державної влади. Марними також є сподівання на якусь чудодійну «політичну волю» зверху, яка поведе народ до благополуччя. Без «громадянського суспільства», озброєного розвинутою соціальною культурою «політична воля» може проявлятися лише як політична сваволя, тобто антинародним чином. Це – закон суспільного життя. І лише з розвитком соціальної культури громадян «громадянське суспільство» стане «дієздатним» і почне відігравати належним чином свою роль в Україні.
Соціальне безкультур’я, яке спричиняє поширення у суспільстві сваволі і ілюзій, є основною загрозою національній безпеці України – коренем усіх соціальних негараздів. Через відсутність належної соціальної культури будь-яка свобода – політична, економічна, правова, моральна – стає засобом для зловживань. І навпаки: наявність у громадян належної соціальної культури – це радикальний засіб протидії таким зловживанням. Якби громадяни мали таку культуру, то вони не допустили б тих проявів політичного, економічного, правового, морального свавілля, які виснажують Україну сьогодні. Якби громадяни мали належну соціальну (політичну, економічну, правову моральну) культуру, то не мали б місця в Україні також зловживання маргінальними політиками волею і свідомістю громадян на різноманітних виборах під виглядом демократії – воля і свідомість громадян, що не мають належної соціальної культури приречені бути предметом для політичних маніпуляцій. Це – політична закономірність! Як свідчить історичний досвід, лише з розвитком соціальної культури громадян з’являється можливість подолати таке соціальне зло як експлуатація людини людиною, що набуло надзвичайного поширення сьогодні в Україні. Стає можливим також природним чином розв’язувати політичні, економічні, правові, моральні конфлікти, що сьогодні роздирають Україну. Громадяни, які мають належну соціальну культуру, не допустять того, щоб можновладці зловживали владою, користаючись громадянськими ілюзіями, і маніпулювали громадянами таким чином. Такі громадяни здатні розрізняти хто є хто і кому варто довіряти владу. Завдяки озброєності соціальною культурою громадяни являються єдиним гарантом природного соціального порядку і суспільного прогресу.
Отже, соціальна культура громадян є радикальним фактором, що визначає усі сфери суспільного життя. «Яка соціальна культура громадян – таке й їхнє життя» - це також природний закон, за яким існує людське суспільство. Для того, щоб переконатися в цьому достатньо порівняти соціальну (політичну, економічну, правову, моральну) культуру пересічного українця і, наприклад, громадянина Фінляндії чи японця.
Якщо соціальна культура громадян відіграє зазначену роль, то вивести Україну із стану Великої Соціальної Драми на шлях соціального прогресу можна лише з допомогою, так би мовити, «культурифікації» громадян України, тобто прищеплення їм соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури. Досвід тієї ж Фінляндії чи Японії свідчить про доцільність соціальної «культурифікації» громадян в Україні, бо саме завдяки цьому вказані країни вийшли на шлях соціального прогресу. Повчальним може бути також досвід прибалтійських країн. А хіба приклад державної «культурифікаційної» діяльності Бісмарка, Наполеона, Томаса Джефферсона, Махатма Ганді, Вацлава Гавела не заслуговує уваги? Ці державні діячі, підтримуючи просвітництво у своїх країнах, очевидно, виходили з того, що просвітництво – вище політики, а просвітителі – вище політиків. Наполеон, зокрема, ніколи не розлучався з книгами відомих філософів і казав так: «Єдина партія, якій я довіряю – це партія філософів!».
Суспільними інституціями, які спеціально пристосовані для забезпечення просвітництва народів є університети. Світовий досвід свідчить, що народи процвітають завдяки університетам, а не, як дехто ілюзорно вважає, завдяки партіям, урядам, президентам чи парламентам. Найбільше, що можуть ці інституції – це сприяти тому, щоб народи процвітали завдяки розвитку соціальної культури громадян. Тому за їхньої підтримки в Україні університети мають стати просвітницькими центрами, пристосованими для забезпечення розвитку соціальної культури наших громадян, маючи на увазі наступну ідею: соціальна культура громадян – це основа нової України. З цього випливає наступна теза: «Долю народів визначають університети, а не партії, президенти, уряди чи парламенти!».
На кого ж в сучасній Україні випадає місія соціальної «культурифікації» громадян? Виходячи з історичного досвіду і сучасних обставин, очевидно ця місія має належати Справжній Українській Еліті, тобто тим, хто, будучи озброєний передовою соціальною (політичною, економічною, правовою, моральною) культурою, має можливість шляхом просвітництва поширювати цю культуру у масах. Сьогодні найбільше, що потрібно для громадян України – це озброєння їх прогресивною соціальною культурою. І найбільше, що може зробити Справжня Українська Еліта для свого народу – це виконати належним чином цю місію. Буде в українців належна соціальна культура – буде у них суспільний порядок і соціальний прогрес! Соціальна культура громадян – єдиний природний засіб протидії проявам сваволі і ілюзій у політиці, економіці, праві, моралі тощо, від чого зараз так потерпає Україна. Як показує вивчення основ соціального прогресу, усі негаразди в Україні мають своїм коренем відсутність прогресивного соціального порядку, а забезпечити цей порядок можна лише шляхом формування соціальної культури громадян. Іншими словами: «Культура – мати порядку!». Тому можна стверджувати: «Просвітництво – вище політики, а просвітителі – вище політиків!». Саме соціальна культура громадян – це і є той «камінь, яким знехтували будівничі», тобто українські реформатори. Настав час його зробити наріжним.
Що ж може зробити Справжня Українська Еліта на виконання своєї «культуризуючої» місії? По-перше, згуртуватися навколо ідеї Новітнього Просвітництва, спрямованого на поширенні серед громадян України передової соціальної культури. По-друге, запропонувати «План розвитку соціальної культури громадян України», у якому передбачити, зокрема: 1) вивчення досвіду соціальної «культурифікації» громадян в країнах, що рухаються по шляху соціального прогресу; 2) заходи, спрямовані на сприяння навчанню в університетах світу українських юнаків і дівчат, які працюватимуть в Україні; 3) реформування університетів України з метою забезпечення соціальної «культурифікації» української нації; 4) використання усіх можливостей ЗМІ для поширення соціальної культури серед громадян тощо.
Справжня Українська Еліта має започаткувати новітній просвітницький рух в Україні, зреалізувавши, зокрема, просвітницьку ідею Тараса Шевченка, який так прозорливо виявив значення соціальної культури для народу України, по-батьківські докірливо сказавши українцям: «Якби ви вчились так, як треба…». Варто згадати заповідь цього Великого Просвітителя для нас: «Учитесь, читайте, чужого навчайтесь, й свого не цурайтесь».
Слід також мати на увазі, що єдиний шлях «повернення» України в сучасну Європу – це розвиток соціальної культури наших громадян до європейського рівня. Жодним іншим чином «європеїзація» українського суспільства неможлива.
Як би не формулювалась національна ідея України, її органічною частиною має бути ідея «культу соціальної культури громадян», виходячи з природної закономірності: «Яка соціальна культура людей – таке й їхнє життя!». Тому ще раз варто підкреслити, що виконання місії модернізації соціальної культури нації – це найбільше, що може зробити українська влада для свого народу! А громадяни мають підтримати її у цьому, бо це єдиний шлях до процвітання народу і благополуччя громадян.
Звідси випливає, зокрема, що одним із найважливіших завдань держави, якщо вона визнається інструментом забезпечення соціального прогресу в Україні, є сприяти розвитку соціальної культури громадян. І як тут не згадати слова родоначальника сучасної соціальної науки Еміля Дюркгейма, який, стверджуючи, що в сучасному світі не визнається жодний володар, крім громадської думки, писав: «Щоб цей володар не став нерозумним деспотом, слід його просвіщати, а як це зробити, якщо не з допомогою науки?».
Очевидно, що це найбільше стосується саме соціальної науки. Як свідчить історичний досвід, саме соціальні науки епохи Просвітництва стали ідеологічною основою для виходу Європи XVII-XVIII століть із стану соціальної кризи на шлях соціального прогресу. На досягненнях соціальних наук була, зокрема, заснована Декларація незалежності 1776 року, яка стала актом, що проголошував утворення США. Автором проекту був великий вчений і просвітитель Т.Джефферсон, який акумулював у цьому проекті прогресивні досягнення соціальних наук. Ідеї Декларації незалежності лягли в основу Конституції США 1787 року, справили вирішальний вплив на соціальний прогрес в усьому світі. Досягнення соціальних наук були використані також при підготовці Декларації прав людини і громадянина 1789 року – програмного документу Великої французької революції, з якої почалася модернізація Європи. Це лише деякі з доказів незамінної ролі соціальних наук у забезпеченні соціального прогресу, особливо тоді, коли суспільство опиняється перед необхідністю реформ (як це має місце сьогодні в Україні).
Відома також роль експертів з соціальних наук у виведенні США із стану Великої депресії, яких залучив до співпраці Франклін Рузвельт.
Німецьке післявоєнне «економічне диво» було спроектоване німецьким вченим-економістом Людвіга Ерхарда, який пізніше отримав можливість на посаді канцлера ФРН втілювати у практику свою економічну теорію «соціального ринкового господарства».
Сьогодні є достатньо підстав стверджувати, що однією з причин невдач у здійсненні політичних, економічних, правових, моральних та інших реформ в Україні є їх антинауковий характер, внаслідок чого вони стали проявом реформаторського волюнтаризму і утопізму. Прогресивні вчені усього світу усе більше переконуються у тому, що політика, як сказав колись А.Ейнштейн, «набагато складніша фізики».
Усе це свідчить про те, що вийти із стану кризи на шлях соціального прогресу Україна зможе лише з допомогою використання досягнень соціальних наук.
Україна не може вийти на шлях соціального прогресу до тих пір, поки внутрішня політика не буде спиратися на прогресивне наукове вирішення наступних питань суспільного розвитку: -
- який світогляд найкраще забезпечує соціальний прогрес;
- якою має бути роль держави в умовах демократії;
- що треба зробити, аби народ став ефективним джерелом влади в Україні;
- як слід розвивати демократію в Україні;
- як слід сприяти формуванню нового «демократичного, правового, культурного» громадянина, здатного забезпечувати соціальний прогрес в Україні;
- яка роль соціальної (політичної, економічної, правової, моральної) культури громадян у забезпеченні соціального прогресу в Україні;
- якою має бути концепція лібералізму, здатного забезпечувати соціальний прогрес в Україні;
- яким має бути поєднання національного і соціального у розвитку українського суспільства;
- яка роль історичного досвіду України у стратегії соціального прогресу у нашій країні;
- як можна протидіяти зловживанням правом і службовим становищем (корупції) в Україні;
- як слід ставитися до експлуатації людини людиною в Україні – це нормально чи ненормально;
- як слід вирішувати проблему поділу суспільства на багатих і бідних;
- які причини криміналізації суспільних відносин в Україні;
- що слід зробити, аби політична воля не була політичною сваволею;
- як забезпечити використання досягнень соціальних наук і світового досвіду у внутрішній політиці країни з метою усунення політичного свавілля, що спричиняє соціальні кризи;
- якою має бути роль науки в урегулюванні політичних конфліктів;
- як відрізняти прогресивні соціальні процеси в Україні від регресивних;
- як розрізняти прогресивні і регресивні ідеології;
- та інших.
На мою думку, для вирішення цих та інших питань слід в Україні здійснити заходи щодо підвищення ролі соціальних науку модернізації суспільних відносин в Україні. Для цього, можна, зокрема, використати повноваження Президента України. Було б доцільно у межах цих повноважень видати Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення ролі соціальних наук у модернізації України» як стратегічний елемент соціального прогресу в Україні. Метою Указу має бути створення системи наукового забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики заради соціального прогресу в Україні.
В цьому Указі слід передбачити, зокрема, наступне:
- вивчення світового досвіду, що стосується організації наукового забезпечення соціальних (політичних, економічних, правових, моральних та інших) реформ;
- створення спеціальної державної надвідомчої постійно діючої і незалежної інституції при Президентові України з консультативним статусом, на яку була б покладена функція щодо організації в Україні наукового забезпечення соціальних (політичних, економічних, правових, моральних та інших) реформ і для реалізації якої ця інституція мала б достатні права і обов’язки (подібно до «фабрик думок» у США та інших країнах);
- на основі апробованих у світі критеріїв зазначена інституція з участю міжнародних експертів мала б замовляти проекти вирішення соціальних (політичних, економічних, правових, моральних та інших) проблем, що перешкоджають соціальному прогресу в Україні;
- проведення на основі державного замовлення незалежної наукової експертизи проектів реформ у сферах політики, економіки, права, моралі тощо;
- організацію всеукраїнських наукових дискусій, конференцій, симпозіумів за участю міжнародних експертів з актуальних питань теорії у сфері політики, економіки, права, моралі тощо;
- заходи щодо популяризації і пропаганди соціальних знань у масах, досягнень соціальних (політичних, економічних, правових, моральних та гуманітарних) наук, здобутків як вітчизняних, так і зарубіжних вчених;
- протидія поширенню в масах соціального волюнтаризму і соціальних ілюзій засобами соціального виховання;
- запровадити ефективне (зокрема на договірній основі) стимулювання наукової діяльності у сфері соціальних (і гуманітарних) наук;
- сприяти усуненню диспропорції у співвідношенні соціальних та гуманітарних наук з одного боку і природничих та технічних наук з другого боку на науковій «ниві» України, протидіючи «дискримінації» соціальних і гуманітарних наук;
- запровадити державну програму навчання і стажування за кордоном державних службовців, які мають здійснювати соціальні реформи в Україні;
- розробити заходи щодо стимулювання інвестицій у соціальні науки, які можуть сприяти соціальному прогресу і реформам у політичній, економічній, правовій, моральній, гуманітарній сферах;
- створити спеціальні фонди для фінансування на конкурсній основі пріоритетних соціальних наукових досліджень і соціальних наукових експертиз;
- стимулювати у всіх державних і громадських інституцій практичний інтерес до соціальних наук і використання їх досягнень у практиці;
- при прийомі на державну службу переваги надавати кандидатам, які здатні використовувати досягнення соціальних наук у своїй роботі, зокрема володіють іноземними мовами, вчилися або стажувалися за кордоном, вивчали будь-яким іншим чином досвід соціальної практики у прогресивних зарубіжних країнах тощо;
- провести реформи змісту соціальної (і гуманітарної) освіти як у школах, так і у вищих навчальних закладах України, спрямовані на оволодіння сучасними досягненнями соціальних наук у світі, а також на сприяння розвитку Новітнього Просвітництва в Україні;
- на основі вивчення досвіду інших країн, організувати відбір і направлення для навчання за кордоном в університетах світу українських юнаків і дівчат з метою використання отриманих ними прогресивних соціальних знань у соціальній практиці України.
Національна академія наук України і відповідні галузеві академії та університети мали б на виконання зазначеного Указу Президента України розробити власні програми щодо наукового забезпечення внутрішньої і зовнішньої політики України.
Олександр Миколайович Костенко
