Сумую.. У згадці рідне місто,....
Моє дитинство.
Ти з перлів чарівне намисто.
Рідністю навіки полонило.
Де б я не була, до тебе повертаю,
Та до порогу рідного вклонюсь,
Все, що посіяла, те збираю,
Що десь надбала, з тобою поділюсь.
Життя й надію місто дало,
В своїй колисці колисало,
З добром, в світи далекі проводжало,
Як поверталась, в обійми пригортало.
Проходить час, і я далеко,
В думках згадую його.
Та вірю, повернусь лелекою
До міста на весні свого.......
Тебе только показалось..А на самом деле бивало по-разному..Но,я не сожелею...Наоборот....
Нет, но мне так показалось...
А что, я так и сказала?
Хорошо, что у тебя в детстве рай был...
Ага, тяжке дитинство, деревяні іграшки..
Не у всех детство было беспокойным, а тем более раем...
А может это и есть рай наше детство, где мы не знали что такое добро и зло.
Да, жизнь держись...
Можливо..Але це --життя..
Хорошие стихи, только грустные, что аж сердце сжимается...