Довкола лише важке дихання і стукіт своїх же кроків. Темрява. Двері.
Міша хапається за ручку і нервово смикає, однак вони заперті. Біжить
майже наосліп в спробі знайти відкриті двері.
В великій кімнаті є
світло. Воно йде з вікна від зірок і окрайка місяця. Чорні голі гілки
дерев рвуться стукнути у вікно. Однак вони далеко. Двері на іншому боці
кімнат. Міша підбігає до них і береться за ручку. Двері піддаються.
Починають відчинятися. Скрип лунає по всьому дому Міша завмирає,
встигнувши при відчинити двері лише на кілька сантиметрів. В голову
лізуть найрізноманітніше.Він відчуває пастку. Всі двері були зачинені,
а ці раптом були залишені відчиненими. Що за ними? Хто за ними? Для
чого їх лишили відчиненими? Питання рояться чорною хмарою.
- Краще тобі туди не йти. - раптово чується голос за спиною.
Мішу
він чомусь не злякав. Він його заспокоїв. Міша зачинив двері і
озирнувся. Спалахнув вогник запальнички. незнайомець підкурив. На мить
з темряви, світло вогнику, вихопило обличчя. Це обличчя було відоме
Міші, однак він ніколи не знав цю людину. Чоловік чомусь посміхався.
- А куди мені? - жадібно ковтаючи повітря спитав Міша в черговій спробі зрозуміти де він, що він тут робить...
Пауза затягувалась. Чоловік так і стояв в найтемнішій частині кімнати і курив.
- На зовні.- нарешті відповів чоловік і кинув цигарку собі під ноги.
Міша
немов в уповільненому повторі бачив як цигарка повільно обертаючись
летить вниз. За кілька секунд вона торкається підлоги. Вогник спалахує,
розсипаючи іскри...
Біль! Крик. Міша знову прокинувся. Будильник вже
десять хвилин намагався його розбудити. Нічні жахіття з кожним днем
ставали все реалістичними. Прокинутись ставало все складніше. А коли
прокидався все тіло боліло немов він ніч не спав...
Міша не розумів, що з ним коїться. Однак був впевнений, що в нього не просто жахіття...
