Я сама.
Помираю...
А так хочу жити,
Радіти сонцю, що встає,
Дощу, що музику осені вибиває,
Снігу, що все довкола білим килимом застилає,
Вітру і воді. Обличчю в натовпі що мені усміхає.
Траві на весні, квітам та любові.
Однак я помираю...
Сама...
Покинута тим кого кохаю...
А квітка смерті в моєму тілі росте та розквітає.
А я так хочу жити!
Крик безсилля в моїй голові стихає.
Я буду жити...( шепотінням від себе вимагаю)
Я буди жити, попри все!
Я буду битись, нехай сама!
Однак я не одна!
Поруч друг, батько та мати.
І я буду жити!!!
Попри все...
Забуду зраду, біль та горе.
Усміхнусь і буду битись...
Не зважатиму на нього і буду жити.
Вибачу всім свої образи.
І буду жити.
присвячується другу
