Блог Kris Horondi

Мы восхищаемся диджеями, читаем новости о них, качаем новые треки и наслаждаемся их live-сетами. Но откуда они пришли, как появились? Может быть, диджеи прилетели к нам с другой планеты? Как оказалось, в жизни всё гораздо проще, впрочем, как и всё гениальное.

Сегодня, пожалуй, не найдется такого человека, который бы ни слышал слово «ди-джей». Но вряд ли кто-то сможет объяснить, в чем заключается работа диджея, кроме того как переставлять пластинки и махать рукой публике, надев на себя огромные наушники. Как и когда появилась эта профессия, да и всё клубное движение?...

„Може на 13-ий раз мені пощастить”

Чи доводилось Вам колись звертатися до місцевого сервісу? Мабуть, у відповідь кожен зможе пригадати не одну, а кілька, по своєму неповторних, ситуацій, що запам’ятались надовго.

А ось що трапилось зі мною. Придбала я мобільний телефон, не новий, не дорогий, не супермодний, але надійний, як мені сказали, „Nokia-8210”. Недовго тішилась ним. Не догледіла, як потрапив він у рученята моєї трирічної онуки. Довелось звернутися до сервісної фірми „Мобілнет”...

Це моя роль.. І ніхто не посміє забрати її у мене.. Я жив для цього, виношував її немов дитину під серцем. Вона моя..

Марко був актором.. Актором до останньої клітки. Він жив сценою, жив своїми ролями, жив для них.. Про нього ніхто не знав, про нього ніхто не чув. Єдиними його глядачами були бомжі та сусіди, перші заходили, щоби десь переночувати, другі - для того щоб навести порядок після чергової вистави. Йому було байдуже.. Він, виснажений грою та кінськими дозами алкоголю непорушно лежав у закутку на купі списаного паперу.. То було його все.. його світ, створений лише для обраних. Лише для нього. У свої неповні тридцять він досяг акторської Нірвани, якщо така існує. Скляними очима спостерігав за каплями дощу, що повільно сповзали по вікні і творив.. Марко шукав свою роль. Він знав, що саме тут, на запльованій підлозі, поміж недопалків і порожніх пляшок є істина. Він чекав, поки вона йому відкриється. Це мало бути щось на зразок феєрверку. Він лежав і чекав.. до вечора.. до чергової вистави. Він майже не виходив на двір.. там не було місця для нього. Всім необхідним Актора забезпечували «гості». За цигарки, трішки їжі і випивку Марк дозволяв залишатись на ніч усім бажаючим. Часто, слухаючи стогони, що доносились з сусідньої кімнати, він намагався уявити, те, що твориться за стіною. Як п’яна тварюка шматує брудну білизну незнайомої повії, впивається у виснажене тіло, вдовольняючи свою збочену фантазію. Марка рвало прямо на підлогу.. потім хтось прибере. Він пив.. пив, щоби втекти, щоби не чути, не бачити, пив, щоб забути. А потім починалась вистава.. Щоразу нова. Розсікаючи густий туман з сигаретного диму, на сцену виходив Маестро. Вмирав і народжувався кимсь іншим.. він жив роллю, поки тривала вистава.. Сьогодні він тиран, завтра – немічний каліка, а може збідована кобіта, в якої вдома троє голодних дітей і яка продає себе, щоби хоч чимось заробити на існування. І він продавався, ламав собі руки, розбивав посуд об стіни і друзки летіли по всій кімнаті.. це був салют, салют на його честь...

Закінчився другий робочий тиждень.. без вихідних, без відпочинку, вже звик, зранку прокидатись, навпомацки робити каву, ловити першу маршрутку і товктись на роботу.. Добре, що хоч завтра рано вставати не потрібно, можна чуть "побалдіти" за монітором, почути давніх друзів.. помріяти. Аж дивно.. в голові стільки всього закралось, стільки всього потрібно написати, а сідаю сюди і все кудись ховається, губиться у клавіатурі і вперто не хоче вилазити на світ.. Може воно і на краще.. Хто зна.. Можливо покищо не варто давати життя тому, що швидше за все приречене на швидку смерть.. Я подумаю.. а потім усе розкажу.. зовсім скоро...

Життя - це посмішка уранці,

Це фотографія у рамці,

Життя - це посмішка крізь сльози,

Життя - це сонце і морози!

Життя - це квіти навесні,

Життя - це жарти і пісні.

Життя - це кайф, як не крути,

Його нам варто перейти!

Життя - це щастя, що навколо,

Це біль, що серце всім колола.

Життя - це вулиці, це люди,

Життя -природа, що усюди.

Життя - це віддане кохання,

Життя - це мрії, сни, зізнання.

Життя - любити до останку,...

Більшість із нас чекає чогось неймовірного і романтичного. Дуже хочеться, щоб саме у цей день ніхто не був самотнім, щоб поруч з кожним було кохаюче серце.

Чи помічали ви, що більшість казок закінчується однаково: «...вони одружилися, жили довго і щасливо». Невже тоді казка закінчується? Ні! Як доказ, хочу розповісти історію одного кохання.

Вони познайомилися, коли кожному з них було лише сімнадцять, зовсім юні, але вже здатні на високі і щирі почуття. Вона була студенткою Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка (КНУ), він – студентом Дніпропетровського гірничого інституту. Між ними були кілометри, але їх поєднувала невидима нитка, яку більшість звала коханням. Це почуття пройшло через усе: довгі розлуки під час навчання, згодом – службу в війську. Коли коханню було вже сім років, вони одружились. І це, здавалося, звичайне студентське весілля поєднало два люблячих серця, які вже давно билися разом...

- Дорогая, сделай мне миннет.

- А хуй тебе не пососать?

Жена: - Ой, чтото у меня левая рука чешется! - Это к деньгам! - сказал син. Муж: - Не дам!!!

-все пропало! Все пропало!

-что? Что случилосъ?

-купил себе трусы "бермуды". Все пропало! Все пропало!

- Ты кто?

- Спящая красавица.

- А почему такая страшная?

- Только что проснулась.

- Поцелуй меня в знак примирения.

- А где он у тебя?...

Решили как то раз Виннипух с Пятачком,найти снежного человека.Вышли на полянку,Винни говорит,-Ты Пятак,иди в одну сторону ищи снежного человека,а я в другую сторону пойду,через час встречаемся на этой полянке.-Все понял,сказал Пятак и урулил.Приходит Винни через час на полянку,а пятака нету.Винни в шоке,пошел по следам, Пятачка искать.Поднялся на гору,видит на полянке Пятак дохлый валяется,харя до ушей разорвана,и копытцами диктофон сжимает.Прослушал Винни запись на диктофоне,а там,-Здравствуйте Вы снежный человек? -Да,ОН САМЫЙ!!!-А,можно я у ВАС возьму интервью?-Бери!-Что Вы делаете это же не интервью?!-Бери,бери!!!...

Она: НАДО УЖИН ПРИГОТОВИТЬ... УСТАЛА... С РАБОТЫ ПОЙДЕШЬ - КУПИ КУРИЦУ ПЛИЗ... ПОУЖИНАЕМ ВМЕСТЕ.

Он ей в ответ: ХОРОШО... спустя некоторой время ей на телефон приходит СМС от него: ЦЕЛУЮ/

Она: в шоке - 8 лет в браке... страсть уже прошла... а тут такие слова...

Пишет ему ответ: МИЛЫЙ Я ТЕБЯ ТОЖЕ ОЧЕНЬ ЛЮБЛЮ И НЕЖНО ЦЕЛУЮ ТЕБЯ В

ГУБКИ...

Он перезванивает: Маша, бл* ... Курицу спрашиваю ЦЕЛУЮ брать?

Cтоят на горе брюнетка, шатенка и блондинка. Гора говорит им:...

Сьогодні день, буває раз в житті, Цей день коли Вам __ настало Хай Вам здається – це багато літ Але насправді дуже й дуже мало На довгий вік, на многа літ На шану від людей стелися доле Крізь все життя лиш для доброї людини Яка горить сама й запалює Усіх своєю працею щоднини Нехай душа у Вас ніколи не старіє На білій скатертині будуть хліб і сіль Своїм життям Вас завжди сонце гріє Слова подяки линуть звідсіля Зичимо Вам літ багато Радості, ні крихточки біди, Щоб життя для Вас було як свята, І дарувало посмішку завжди Нехай вас охороняє Мати Божа Від злих людей і різних бід, Хай Господь Бог здоров’я посилає, І прожити в щасті і многая літ бажаєм!...

Рещил я продать свое убитое ржавое корыто под названием жигули 2106. Поехал прикупить всяких замазок, чтоб хоть не видно было дыр. Захожу в автомагазин (возле магазина был припаркован новенький фольц пассат черного цвета, как потом оказалось директора магазина). Магазинчик находился в гаражах такой се обычный, по периметру идет стеклянный прилавок с кучей всяких запчастей, а на стенах полки с разными рычагами, амортизаторами и т.д и т.п. При входе с левой стороны стоял один из продавцов, такой пухлый чувак и что то с умным видом и калькулятором считал, второй продавец молодой парниша стоял за прилавком. Вобщем набрал я все что мне нужно было и тут замечаю на полке балончик с краской вроде и цвет тот что надо, говорю типа дай балончик я сравню колпачок с цветом кузова, вобщем пошел сравнил не подходит, отдал его обратно продавцу, ну говорю считай сколько я должен. Паренек видать возомнил себя матерым жонглером, вобщем подкидывает в руке балончик с краской и считает деньги. Дальше все развивалось динамично:)) Этот балончик выпадает у него из руки и падает на какой то типа рычаг, пробивается и из него начинает фигачить краска на все что было вокруг и его самого. Вместо того, чтобы кинуть на пол он его хватает в руки и начинает бегать как раненый антилоп заливая белой краской весь магазин. Наконец то его пробивает мысль что надо бежать с ним на улицу. И я понимаю что счас я весь буду в краске и пухлый чувачок тоже мы подрываемся и начинаем ломитса одновременно в двери, ввиду его фигуры протиснулись мы несразу но быстро. За нами выбегает паренек с балоном окончательно весь заляпаный. И это еще не все. Он стоит и не знает что ему делать дальше, а рядом новенький пасат ярко черного цвета и благодаря балону в мелкую белую точку. Из магазина выбегает директор и орет долба..б выкинь его в кусты. Наконец он выкидывает злощастный балон. Все просто плакали от смеха, кроме директора:)))...

Въехав в новую квартиру я ощутил какое то неудобство. Покопавшись внутри своих чувств я пришел к выводу, что неудобство было вызвано отсутствием таких милых сердцу мелочей, как посудомойки, системы фильтрования воды и измельчителя. Измельчитель, это такая хрень, которая ставится на сливе в раковине и перемалывает пищевые отходы.

За последние несколько лет я как то привык, что в выносимых мусорных пакетов, пищевые отхода отсутствовали как класс. Наверное кроме говяжьих костей. Все остальное с любовью и знанием дела пожирал любимый всеми домочадцами измельчитель. Или как мы его еще ласково называли - бульбулятор...

1.Свідомий українець зобов’язаний бути тупим. Якщо свідомий українець не є тупим, він автоматично стає жидом або москалем.

2.Свідомий українець має бути хитрим. (Прим.: але з обов’язковим дотриманням п.1).

3.Свідомий українець зобов’язаний бути хазяйновитим – все, що побачить, тягти до себе додому, надкусувати і ні за що не ділитися ні з ким – навіть з іншими свідомими українцями. ( На старій Галичині цей принцип ще називали: «Свій до свого по своє»).

4.Свідомий українець має розмовляти винятково українською мовою. Ця мова має бути настільки незрозумілою москалям та жидам, що немає нічого поганого, якщо й сам свідомий українець не буде її розуміти...