Блог Антон Вороншилов

Кішка тихими кроками, в напівтемряві лабораторії, стрімко гналась за

тінню, що стрибала штабелям старих пом'ятих кліток. Раптово вона

завмерла. Її пересмикнуло. Ліве око дернулось кілька разів, права

частина мордочки затіпалась, ніби Муська відчула страшний біль.

Заспокоїлась. Вона сіла і спостерігала за ледве видимою тінню. Хвостик

нервово посмикувався. Знову око засіпалось. Один раз смикнуло ліву

частину мордочки. Муська на це не звертала уваги. Вона вже звикла...

"Рухайся ти вже!!!" - панічно билась думка в голові. Ноги слухняно

рухались і він біг що є сили темними вулицями по засніжених та

обледенілих тротуарах. Він чув лише важке власне дихання і тупіт чобіт

десь позаду. Паша боявся озирнутись і просто біг. Сильний мороз вже не

обпалював легені, та не пік обличчя своїм холодним доторком. Темрява

довкола тиснула, грозила чимось кошмарним, нестерпним.

Ноги

переставали слухатись. Втома накопичувалась. Паша забіг в черговий...

Їй сумно і тяжко...

Взяла непосильну ношу вона...

Одна...сама... Не розуміє життя.

Звідусіль чує слова.

Поради, докори та пусті питання.

Не знає куди подіти промінь життя,

Що в душі світлом буття відбився і завмер,

Який змушує відчувати, бути зрячою, чути існування.

Все минеться, кажуть їй

Але вона не йме віри.

Відчуває неміч та сум життя,

Що частоколом пекучого болю оточило її буття.

На ясні очі навертається сльоза...

Він йшов засніженими вечірніми вулицями Києва, задумливий, дивлячись

собі під ноги, не помічаючи що довкола. Вітрини мерехтіли різнобарвною

райдугою вогнів. Сніг неквапливо сипався на голову, застилаючи чорноту

міста білим покривом пухнастого снігу. Машини неквапливо тягнулись

через замети. Морозне повітря на вдивовижу було чистим та прозорим.

Вона

йшла тією ж вуличкою назустріч йому. Замріяна, усміхнена. В всі очі

роздивлялась яскраві вітрини, та сніг на гілках, який завмер в...

Довкола лише важке дихання і стукіт своїх же кроків. Темрява. Двері.

Міша хапається за ручку і нервово смикає, однак вони заперті. Біжить

майже наосліп в спробі знайти відкриті двері.

В великій кімнаті є

світло. Воно йде з вікна від зірок і окрайка місяця. Чорні голі гілки

дерев рвуться стукнути у вікно. Однак вони далеко. Двері на іншому боці

кімнат. Міша підбігає до них і береться за ручку. Двері піддаються.

Починають відчинятися. Скрип лунає по всьому дому Міша завмирає,...

Щастя це коли ти хочеш бути тут і зараз.

Без будь-яких але чи

можливо. Без: що там цікавого по тб, а в інеті треба закачати новий

фільмец чи навіть без мрій про теплі края, чи холодні. Це вже як кому.

Ти просто хочеш бути тут і зараз. Існувати. Тебе не турбує якісь дрібні

деталі, якісь речі, і взагалі весь сіт перестає існувати... Подібне

трапляється не лише коли ти з кимось(в всіх значеннях цього виразу.)

Пам'ятаю

такі моменти в своєму житті коли я був сам один. Просто день на березі...

Середина грудня. Холодно. Вечір. Вже темно, але вуличні ліхтарі ще не увімкнули.

Я

повертався з роботи. Був важкий день, більше того вкрай не вдалий.

Страшенно втомився. Нікого і нічого довкола не помічав. Поспішав до

дому в тепло та затишок. На вулиці була мряка. Снігу не було. Від

вигляду почорнілих дерев і голої землі на душі ставало ще паскудніше.

А

вона народжувалась. Високо високо у небі в темних хмарах над Києвом.

Готувалась впасти. Молекули води поєднувлись в кристал сніжинки...

Дайте мені гармату і по більше.

Що б міг місце роботи підірвати.

Щоб кудись гнів та срань начальників подівати.

Для того щоб нах роботу підірвати!

Життя довкола дістало і мої мізки засрало.

Да так капітально, що аж в очах зариво вогню.

Вогню, що горить ненавистю і гнівом.

Який падла рве і пече в прагненні звільнитись нах!

Дайте мені гармату та по більше,

Що б я міг верховну раду підірвати.

Щоб кудись гнів та срань верховну подівати.

Для того щоб їх нах підірвати!!!...

Ті хто не в курсі я кухар. Знайшлась на мою головута і не тільки на

голову, нова робота, блін. Не гірше і не краще ніж інші де нормально

платять. Перший день..як завжди...

Виходжу

на дев'ять годин. Робота вже кипить. Оглядаю кухарів. Нормальні, без

мату і нікуди не поспішають начебто. Ну думаю все нормально нарешті

каторги не буде. ... Угу заразз, тільки миша на шнурках повіситься. Все

як зазвичай.

Сорок того п'ятдесят цього і ще не забути сотню в...

Холод сковує кожен м'яз, ти починаєш тремтіти. Очікування. Важке

очікування невідворотного, того що має трапитися. Видих. Хмарка пару

вилітає з рота. Її важко розгледіти в світлі поодиноких зірок. Ти не

знаєш де ти. Тиша час від час порушується потріскуванням металу.Стіни.

Довкола тебе стіни. Темні, глухі до почуттів і думок. Їм байдуже. А

кому ні?

Вдих. Холодне повітря ніби приводить тебе до тями, однак це

омана. Омана яке переслідує тебе. Знущається. Змушує вірити. Навіщо?...

Ти стоїш на вулиці і дивишся на поспішаючих людей. Холодно. Ти тремтиш.

Дощ монотонно б'є по капотах машин, заглушаючи звуки міста. Тебе все

дратує і злить. Ти не розумієш чому і навіщо опинився тут, хоча

відповіді знаєш. Тобі байдуже, ти просто злий на життя і людей. А дощ

монотонно продовжує бити по капотах машин. Блакитний дим цигарки швидко

розсіюється. Потроху ти намокаєш і заспокоюєшся, дивлячись на людей які

уходять в дощ, в своє життя. Свіжість повітря дивує. Прохолода надає...

Свобода!!!!! П'янить, надає сил і наснаги. Ти борешся з потужним

шквальним вітром. Тримаєш корабель по курсу і несешся вперед. Вперед за

горизонт. Неважливо куди. Важливо, що ти вільний. Ти сам собі обираєш

шлях. Шлях яким будеш крокувати все життя. Важке, сповнене кривавих ран

і важкої роботи, тяжких випробувань штормами, штилем, навіть голодом.

Але ти обираєш свій шлях. Ти не залежиш від людей. Лише примхи природи

вносять свої зміни і ти виступаєш проти стихії. Борешся за життя, за...

Одна мить можу дати все, змусити піднятись, повстати духом і щиро

посміхнутися. Лише одна єдина мить була дана нам долею. Єдина, однак

неповторна.

Яскраве осіннє сонечко пестить обличчя, легенький

вітерець зриває останні пожовтіле листя. Сміх і гамір проноситься

вуличкою. Автобус завмирає на світлофорі. Незнайомка усміхаються

подрузі. Приємне обличчя. Не красиве, без косметики (чи майже без неї),

просте обличчя. Але щось притягує мій погляд. Неухильно змушує ловити...

Холодно. День паскудный и обещал быть ещё хуже. От начала марта я

ничего другого и не ожидал. Слякоть, мряка. свинцовые тучи и я как

последний идиот иду на стрелку с бритыми, один. Конечна понимаю, что

целым мне не уйти. Сам виноват. В тупую кинул малолетнего нацика на

полтишу.

Стрелку забили на пустыре за долгостроем. Уже понятно,

что базар будет ещё тот. Вот собственно говоря я уже и вижу бритых.

Штук десять пятнадцать, прикинул на глаз я. По некоторым признакам...

Що я можу вам сказати про наш ліфт. Паскудний він. Один з гірших в

місті. Старий, брудний,смердючий шмат іржавого наполовину справного та

обгорілого металу в якому темно як в дуплі. В нього входиш і не знаєш

чи доїдеш до місця призначення. А ще він гальмо. Кнопочку треба двічи

натиснути щоб він зрушив з місця. Один раз зачинити ворота, другий раз

щоб поїхав. Екстрим суцко

Так

про що я. Заходжу в ліфт і на стіні написано: "Не приведи боже! мне

встретить ту суку которая писает в лифте." Ну добре, думаю, буває і...