Блог Ingwar

Як Юрко Дурко Гнилицький набздів у суді.

Відбувався черговий мій суд з огидною паскудою, коляборантом Юрком Дурком Гнилицьким (Кіровським). Суддя Березін (теж коляборант і просто алкоголік) звично оглосив переніс засідання, бо я чергового разу відмовився від дебіла-прокурора. І тут, коли вже суддя майже закінчив оголошення, Юрко Дурко набздів.

З огляду на те, що Юрко Дурко харчувався з помийки і жер всілякий непотріб, бздо у нього вийшло термоядерне. Суддя мужньо дочитав свою постанову, окуляри в нього запотіли, пика почервоніла. Дівчина-секретар встигла втекти. Прокурор винюхав бздо до кінця, але його не жалко – що з дебіла взяти, воно й само дурне та бздливе. Суддя з прокурором застрягли в дверях, намагаючись якнайшвидше втекти з загазованого приміщення. Доки вони там вовтузилися, я зібрав обидві камери (одна була спрямована на суддю і прокурора, друга – на Юрка Дурка) і теж швиденько втік...

Було це року так 1994-го, точно не пам'ятаю. Саме тоді я зайнявся більш-менш старанно рунами. Вивчав їх властивості, їх поєднання, вплив рун на навколишній світ. І тут трапляється мені замітка в газеті про те, що в Кремінній (Луганська обл.) завівся в приватному будинку барабашка, який бавиться з вогнем. І жодні зусилля священиків та бабок на барабашку не впливають. Ну, звичайно, як можна було відмовити собі в задоволенні випробувати свої сили на підступному та сильному прояві полтергейсту!...

Кацапський канібалізм – то є генетична спадщина зайвохромосомних нащадків збирачів їстівного коріння та слимаків

Нещодавно в ЗМІ промайнула новина, що кацап з паганялом «Брелок» зжер свого співкамерника, тьху, співслужбовця «Фому» десь під Куп’янськом. Сталася ця веселе подія через те, що «Брелку» дуже закортіло пожерти, а з їстівного поруч, окрім «Фоми», нічого не було. Тож «Брелок» два тижні жер «Фому», доки був живий. На щастя, здохло воно не голодним – за два тижні навіть віджерся на фомятині. Це така приказка, у якої в підгрунті є конкретний випадок кацапського канібалізму. Тепер розглянемо проблему канібалізму (сказав би – людожерства, якби кацапи були людьми) серед кацапів більш уважно, тобто проведемо розслідування цього питання. Про «Брелока» та «Фому» ви можете дізнатися тут: https://www.youtube.com/watch?v=p7zpVz3TxI8 ...

Глава 24

повествующая о некоторых превратностях в судьбе господина Юрикава Дуркоэмона

Однажды господин Беркутувара Ингварэмон вышел из дому погожим осенним днем и направил свои стопы к лавке, чтобы посмотреть, не завезли ли туда табак особого сорта, который он заказывал. Пройдя некоторое расстояние, господин Ингварэмон увидел преотвратное зрелище – неподалеку от помойки сидел на корточках господин Юрикава Дуркоэмон и нагло испражнялся на проезжую часть дороги.

Господин Беркутувара Ингварэмон, не в силах стерпеть подобное вызывающее поведение, говорящее о презрении господином Юрикава Дуркоэмоном общественной морали и принципов чистоты, запустил по господину Дуркоэмону палкой, подобранной у обочины. Палка, вращаясь со страшным гудением, вонзилась в левый бок господину Дуркоэмону, отчего мерзкий возмутитель спокойствия пошатнулся и упал своим гнусным оголенным задом в собственные нечистоты, добавив к ним преизрядное количество новых, более жидких и обильных...

https://t.me/c/1764510120/8230

Глава 23

повествующая об уничтожении премерзким и гнуснопрославленным

господином Юрикава Дуркоэмоном грядок с огурцами у бедной старушки

Одна бедная вдова, живущая в полуразрушенной хижине на склоне горы Кировияма, выращивала огурцы, дабы их продажей на рынке скрасить свое нищее существование. Каждый день она нарывала некоторое количество и несла их на продажу. Но однажды старушка была смертельно напугана богомерзким поступком всегнуснейшего господина Дуркоэмона. Как-то раз она вышла на свой маленький огород, где выращивала свои драгоценные огурцы и стала свидетелем преотвратного, премерзкого и тошнотворного зрелища...

.

Глава 22

повествующая о весьма печальном происшествии в притонах горы Кировияма со злокозненным и отвратительно пахнущим господином Юрикава Дуркоэмоном

В один из летних дней изнывающий от жары господин Юрикава Дуркоэмон совершал обычную полуденную прогулку по помойкам, выискивая себе пропитание, которое приходилось с боем отбивать у бездомных собак. И, слава Будде Амида, все те собаки были низкорослые и настолько трусливые, что даже не блещущий храбростию господин Дуркоэмон мог обратить их в бегство одним лишь грозным криком и угрожающим замахом суковатой палки...

Хворе уявлення шість разів збанкрутілої істоти збігається з уявленням чотирижди ухилянта – віддати кацапам окуповане ними. Поки що (ПОКИ ЩО!) не визнавати окуповане юридично кацапським, Крим взагалі завважити ісконно московською територією (можливо, і юридично). Це трохи не те, до чого готувалися ЗЕгниди після Оману (вся Україна ляже під москву), але десь там близько.

Таке «закінчення війни» зовсім не відповідає на болюче для мене питання – моя хата залишилася на окупованій підорами території. Чи готовий Трамп надати мені компенсацію – дванадцять соток і хату в Техасі. Інші штати мене не задовільнять з огляду на паскудні закони про зброю. Та чомусь Трампу, як і ЗЄлюпі пох на мою думку. Вони вважають, що я маю їм бути вдячним, бомжуючи в очікуванні нової кацапсько повномасштабки – лишень лаптє\стан прочухається та накопить зброї після повномасштабної пиздюліни, яку кацапи отримали в Україні (і до чого я особисто теж був причетний)...

Глава 21

повествующая о нашествии неисчислимого множества ядовитых и не очень гадов ползучих в Восточной Столице, и как это отразилось на окаянном семействе чрезвычайно глупой и не принимаемой в приличном обществе дамы Ири Оно

Лишь только наступила летняя жара и прекратились холодные грозовые дожди, как на Восточную Столицу обрушилось ужасающее бедствие. Изо всех щелей, изо всех дыр, в неисчислимом множестве полезли гады ползучие, сиречь змии коварныя. Большинство их было ядовитыми, и потому ущерб от сего нечистаго нашествия был чрезвычаен. Одно только было хорошо – эти гады в большинстве своем появлялись в самых отвратительных районах, где обитали презренные эта и прочия отбросы общества...

Скандинави колись були веселими хлопцями. Вони любили веселі жарти та інші прокази. Найбільші вікінги любили стару добру народну гру під назвою "Кривавий орел" ("Blug Eagle"). Однак через деякий час після прийняття християнства ця народна забава залишилася лише в сагах. Таким чином було вбито одного з видів народного прикладного мистецтва.

Сподіваюся на відродження старого народного мистецтва по відношенню до ворогів України та українського народу. Ворогами можна рахувати ЗЕгнид, а також тих, хто за цих ЗЕгнид проголосував...

…Майдан. Перед обеліском побудовано красивого ешахвоту, затягненого файним чорним сукном. Ешахвота зроблено з деяким нахилом у бік Майдану, аби він вповні проглядався з землі публікою. Скляна стіна «Глобусу» за обеліском для контрасту затягнена яскраво-червоним. Перед ешахвотом по сходинкам шпацерують два-три оркестри в уніформах, синхронним виконанням безсмертного хіта Шопена розважаючи публіку. Дівчата-барабанщиці високо задирають чудової форми ноги. Вздовж проїзної частини Хрещатику стоять парадно вдягнені поліцаї, аби до страти ніхто з присутніх не розірвав засуджених, бо все має відбуватися суворо за законом. Поліцаї стиху бздять, бо на більшість з них вже ведеться слідство. Жовтувато-зеленкувата хмаринка впевнено тримається над поліційним кордоном...

Малюнок на мою нову маєчку

Глава 20

повествующая о ЗЕленой фундоси достойной лишь порицания

как Небес, так и людей, глупой и неопрятной дочки дамы Ири Оно

Теперь же настал черед рассказать о младшей дочери глупой дамы Ири Оно. Откликалось это подобие человека на странную кличку «Викатори». Ростом она была малого и внешне напоминала макаку-резус, что в глазах глупцов, коими так богата каста эта, прибавляло ей определенного шарма, отчего глупцы со всей округи сбегались на источаемый Викатори смрад немытого тела и нижних мест...

Хотів спочатку написати про зашквар ЗЕгнид з шашликами для кишенькових "журналістів", але не пішло, бо занудило.

Кожниго дня у мавпочки на паганялово "ЗЄлюпа" - черговий зашквар. І ось - бенкет під час чуми з Гондонами та іншими уродами (хотів написати більш відповідне слово, але не став травмувати читача перлами ненормативної лексики).

Втім, що ми побачили на галявинці, яку заполонили журнашлюшки-шаурмісти:

Істотка, що грає роль президента України, весело корчила своє мерзотне їбало, роздаючи присутнім під прицілом снайперів Державної Служби Охорони в кущах, шматки підозрілогго м'яса. Здається, що бабуся таки спромоглася продати свого елітного Шаріка та заплатила за комуналку, а ЗЄлюпі дісталося трохи м'яска на шашлики. Дивно, що на зустрічі з так званими "журналістами" не було зроблено шаурму, яку так полюбляє жерти істотка ЗЕ со товаріщі. Мабуть, м'яса з Шаріка було надто мало, а готувати шаурму - ліньки...

Весь радянський нарід, совокупившийся у прагненні до зірок, багато часу був зайнятий вирішенням важливого секретного питання: чим підтирав сраку Юрко Олексійович Гагарін до свого знаменного політу по орбиті Землі, та й після величного подвигу.

Нарешті настав час розкрити ту жахливу таємницю.

Кожна людина обов'язково змушена випорожнюватися, аби видалити з організму перетравлену їжу. Цей процес називається "ДЕФЕКАЦІЯ". Дефекація — процес виділення організмом калу з травного тракту через анальний отвір. У людини в нормі дефекація відбувається близько одного разу на добу. Але сраку після дефекації обов'язково треба витерти. Що і створювало багато проьблем з давніх давен і до сьогодні...