ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області інформує :
Офіційне працевлаштування: розірвання трудового договору
з ініціативи власника або уповноваженого ним органу
ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області , що згідно із ст. 40 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII із змінами та доповненнями (далі – КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;
3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
5) нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;
10) призову або мобілізації власника – фізичної особи під час особливого періоду;
11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Отже, роботодавцям необхідно додержуватись норм КЗпП. За порушення законодавства про працю передбачені штрафи.
Терміни сплати ЄСВ суб’єктами господарювання,
які використовують працю найманих працівників
ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області , що відповідно до абзацу другого п. 1 частини 1 ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – ЄСВ) є роботодавці – підприємства, установи та організації, інші юрособи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з абзацем першим частини 8 ст. 9 Закону № 2464 платники, зазначені, зокрема, у п. 1 частини 1 ст. 4 Закону № 2464 зобов’язані сплачувати ЄСВ, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати ЄСВ, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Отже, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані сплачувати нараховані за відповідний календарний місяць суми ЄСВ не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати ЄСВ, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Водночас, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується ЄСВ, платники, одночасно з видачею зазначених сум, зобов’язані сплачувати нарахований на ці виплати ЄСВ у розмірі, встановленому для відповідних платників (авансові платежі) (абзац другий частини восьмої ст. 9 Закону № 2464).
Звертаємо увагу, що відповідно до частини 12 статті 9 Закону № 2464 ЄСВ підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
За наявності у платника ЄСВ одночасно із зобов’язаннями із сплати ЄСВ зобов’язань із сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами зобов’язання із сплати ЄСВ виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннями, крім зобов’язань з виплати заробітної плати (доходів).
Визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД
ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області , що Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТ ЗЕД) – упорядкована система опису і кодування товарів, яка затверджена Законом України від 19 вересня 2013 року № 584-VII «Про Митний тариф України» із змінами. УКТ ЗЕД можна також розглядати як систематизовану номенклатуру/перелік товарів.
Відповідно до ст. 69 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI із змінами та доповненнями (далі – МКУ):
¨ товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТ ЗЕД;
¨ контролюючі органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТ ЗЕД;
¨ на вимогу посадової особи контролюючого органу декларант або уповноважена ним особа зобов’язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них;
¨ у разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів контролюючий орган має право самостійно класифікувати такі товари;
¨ рішення контролюючих органів щодо класифікації товарів для митних цілей є обов’язковими. Такі рішення оприлюднюються у встановленому законодавством порядку. У разі незгоди з рішенням контролюючого органу щодо класифікації товару декларант або уповноважена ним особа має право оскаржити це рішення у порядку, встановленому главою 4 МКУ;
¨ висновки інших органів, установ та організацій щодо визначення кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД при митному оформленні мають інформаційний або довідковий характер.
Строк зберігання архіву файлів про подання звітності
на електронних носіях інформації
ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області , що згідно з п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених п. 44.1 ст. 44 ПКУ, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1 095 днів (2 555 днів – для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 ПКУ) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання – з передбаченого ПКУ граничного терміну подання такої звітності.
Відповідно до п. 44.4 ст. 44 ПКУ, якщо документи, визначені у п. 44.1 ст. 44 ПКУ, пов’язані з предметом перевірки, проведенням процедури адміністративного оскарження прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення або судового розгляду, такі документи повинні зберігатися до закінчення перевірки та передбаченого законом строку оскарження прийнятих за її результатами рішень та/або вирішення справи судом, але не менше строків, передбачених п. 44.3 ст. 44 ПКУ.
Відповідно до ст. 13 розділу ІІІ Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» cтрок зберігання електронних документів на електронних носіях інформації повинен бути не меншим від строку, встановленого законодавством для відповідних документів на папері.
Отже, архів файлів про подання звітності контролюючим органам в електронному вигляді (у тому числі якщо перевірка не проводилась 3 роки) повинен зберігатися у платника податків не менш як 1 095 днів (2 555 днів – для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до ст. 39 ПКУ) з дня подання податкової звітності.
ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області : «Офіційне працевлаштування– це гарантія соціальної захищеності працівника»
Неприпустимість допуску до роботи найманих працівників без оформлення з ними трудових відносин – одна із актуальних тем сьогодення.
Офіційне працевлаштування – це гарантія соціальної захищеності працівника.
Фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням трудового законодавства.
Ухиляючись від оформлення трудових відносин з найманими працівниками, роботодавець позбавляє їх права на основну та додаткову відпустки, на оплату лікарняного, на дотримання встановленої законодавством норми тривалості робочого часу, на допомогу по безробіттю, на гарантії за колективним договором, на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та на пенсійне забезпечення.
Стаття 43 Конституції України гарантує кожному громадянину право заробляти собі на життя працею та отримувати за це винагороду у вигляді заробітної плати, не нижчої від визначеної законом.
З метою захисту прав застрахованих осіб з 01 січня 2015 року введено обов’язкову сплату роботодавцями єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від мінімальної заробітної плати у разі, якщо працівник за основним місцем роботи отримує суму меншу за мінімальну зарплату.
Слід зауважити, що згідно з частиною 3 статті 24 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII із змінами та доповненнями працівник не може бути допущений до роботи не тільки без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а і без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску про прийняття працівника на роботу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У червні 2015 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу». Цією постановою встановлена форма Повідомлення про прийняття працівника на роботу. Воно подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх, як платника єдиного внеску, до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.
Чинним законодавством передбачається значне посилення відповідальності роботодавців за порушення законодавства про працю, у тому числі і нелегальної зайнятості.
В Україні легалізація виплати заробітної плати, цивілізоване оформлення трудових відносин між роботодавцями та найманими працівниками – це завдання загальнонаціонального масштабу, виконання якого забезпечить соціальні гарантій громадян у майбутньому.
Цивільно-правовий договір:
оподаткування ПДФО доходу, отриманого нерезидентом
Відповідно до пп. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755 із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) включаються суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику ПДФО відповідно до умов цивільно-правового договору.
Доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV ПКУ для нерезидентів) (пп. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 ПКУ).
Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка ПДФО становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у підпунктами 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ), у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
При нарахуванні доходів у вигляді винагороди за цивільно-правовими договорами за виконання робіт (надання послуг) база оподаткування визначається як нарахована сума такої винагороди (п. 164.6 ст. 164 ПКУ).
Отже, оподаткування доходів, одержаних нерезидентами у вигляді винагород та інших виплат, які виплачуються (надаються) за цивільно-правовими договорами, здійснюється за ставкою 18 відсотків.
При цьому базою оподаткування вважається нарахована сума такої винагороди.
Припинення підприємницької діяльності ФОП:
порядок подання ліквідаційної звітності
ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області , що відповідно до Закону України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» із змінами, внесено зміни до Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) щодо визначення останнього базового податкового (звітного) періоду та строку подання податкової декларації про майновий стан і доходи при реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця (далі – ФОП).
ФОП, які перебували на загальній системі і щодо яких починаючи з 01.01.2017 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Єдиний державний реєстр) внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП, подають ліквідаційні податкові декларації про майновий стан і доходи щодо отриманих доходів на загальній системі оподаткування востаннє за звітний період з дня, наступного за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, протягом 30 календарних днів з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.
Нормами ПКУ не передбачено подання ліквідаційної звітності для ФОП, які перебували на спрощеній системі оподаткування.
Отже, ФОП, які перебували на спрощеній системі оподаткування і щодо яких починаючи з 01.01.2017 до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП, подають податкові декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця востаннє за податковий (звітний) квартал в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, з наростаючим підсумком з початку року протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу.
Звертаємо увагу, що ліквідаційна податкова декларація про майновий стан і доходи та остання податкова декларація платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця подається за вибором платника податків в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Податкові пільги з туристичного збору можуть передбачатися
лише для певної категорії платників збору
ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області , що відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до місцевих податків і зборів належить, зокрема, туристичний збір (далі – збір).
Відповідно до п. 10.3 ст. 10 ПКУ місцеві ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання щодо запровадження збору.
Згідно з пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПКУ при прийнятті рішення про встановлення збору обов’язково визначаються об’єкт оподаткування, платники збору, розмір ставки, податковий період та інші обов’язкові елементи, визначені ст. 7 ПКУ, з дотриманням критеріїв, встановлених ст. 268 ПКУ.
Під час встановлення збору можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування (п. 7.2 ст. 7 ПКУ).
Слід зауважити, що не дозволяється сільським, селищним, міським радам та радам об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців і фізичних осіб (далі – ФОП) або звільняти їх від сплати таких податків та зборів (пп. 12.3.7 п. 12.3 ст. 12 ПКУ).
Відповідно до п. 30.1 ст. 30 ПКУ податкова пільга – це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 ст. 30 ПКУ.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об’єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (п. 30.2 ст. 30 ПКУ).
Отже, питання щодо запровадження туристичного збору вирішують органи місцевого самоврядування. Тому під час встановлення місцевими радами туристичного збору податкові пільги та порядок їх застосування можуть передбачатися лише для певної категорії платників збору. При цьому, не дозволяється встановлювати індивідуальні пільгові ставки по справлянню туристичного збору для окремих юридичних осіб, ФОП та фізичних осіб або звільняти їх від сплати такого збору.
Право власності більше трьох років:
коли дохід від продажу нерухомості не оподатковується
ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області , що відповідно до п. 172.1 ст. 172 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) дохід, отриманий платником податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО) від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.
Умова щодо перебування такого майна у власності платника ПДФО понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.
Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається.
Відповідно до п. 172.2 ст. 172 ПКУ дохід, отриманий платником ПДФО від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості, зазначених у п. 172.1 цієї статті, або від продажу об’єкта нерухомості, не зазначеного у п. 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ (5 відсотків бази оподаткування).
За порушення законодавства про працю передбачені штрафні санкції
ДПІ у Чечелівському районі м.Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області , що відповідно до ст. 265 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII із змінами та доповненнями (далі – КЗпП) передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.
Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі, зокрема:
► фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків – у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
► порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі – у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
► недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці – у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
► недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», – у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;
► недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні – у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;
►вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, – у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
