Интересные факты!!!

Україна не Росія. Вітчизняна економіка котиться у прірву за аргентинським сценарієм

В’ячеслав ЧЕЧИЛО (Хрещатик, № 203, 11 листопада 2008)

Криза в Аргентині 2001 року вже стала хрестоматійним прикладом того, чого не можна робити з економікою. Тоді, незважаючи на кредити МВФ та поради заокеанських експертів, країні не вдалося уникнути дефолту. Набравши боргів за кордоном, країна просто не змогла розрахуватися. Аргентина занурилася у хаос, а більшість населення опинилася за межею бідності. Та попри це, Україна чомусь вперто наслідує невдалий приклад латиноамериканської країни. Принаймні таке враження склалося у “Хрещатика”.

Україна і Аргентина мають багато спільного. Обидві країни історично є переважно аграрними, обидві протягом XX сторіччя відчули на собі жорстку руку тоталітаризму. Як і Україна наприкінці століття, Аргентина на початку 1990-х пережила гостру фінансово-економічну кризу. Тоді зростання цін дістало назву “вальс етикеток”: в день отримання зарплати населення повністю її витрачало на покупку товарів. Річна інфляція сягнула 5000 відсотків.

Рецепт порятунку країни від кризи аргентинським політикам порекомендували у МВФ. Як і в Україні, яка також пережила еру купоно-карбованця, він полягав у прив’язці курсу місцевої валюти до долара. Це дало змогу припинити зростання цін та стабілізувало фінансову систему. Однак те, що було вигідно фінансистам, виявилося фатальним для економіки.

Сильна валюта - слабка економіка

Cпочатку рецепти МВФ начебто працювали. В Аргентину “повірили”. В країну ринули валютні кошти - як власне закордонні, так і виведені раніше з країни заощадження місцевих нуворишів. У другій половині 1990-х років Аргентина пережила інвестиційний бум. Водночас штучна підтримка песо зробила його неймовірно дорогим порівняно з валютою головних торгових партнерів. Поки експорт власних товарів прямував до нуля, імпорт бив усі рекорди. А коли західні бізнесмени почали фіксувати надприбутки та виводити кошти, економіка опинилася на межі банкрутства. Так само, як і десятиліття потому українська.

Якщо для України “перший дзвоник” пролунав після іпотечної кризи в США, то для Аргентини механізмом, який “запустив” кризу, стала фінансова криза 1997-1999 років. Падіння цін на товарних ринках, масова девальвація національної валюти країн-партнерів, зростання курсу долара і песо - все це знизило конкурентоспроможність аргентинських товарів на зовнішньому ринку. Різко зріс дефіцит торгового балансу, збільшився зовнішній борг країни.

Для подолання нових проблем Аргентина була змушена знову звернутися по допомогу до міжнародних фінансових організацій. Врешті-решт економіка потрапила в замкнене коло: кредити, потрібні для її оздоровлення, поглиналися виплатами по попередніх позиках.

Ситуація набула неконтрольованого характеру. Почався масовий відплив капіталу і вилучення банківських вкладів. Дефіцит бюджету вже не можна було контролювати, і МВФ відмовив у наданні чергових траншів кредитних коштів. Дефолт став неминучим, а його наслідки шокували аргентинців, які за останні роки вже звикли жити “красиво”.

Бідні заплатять за все

Насамперед у скруту потрапив середній клас, якому було що втрачати. Намагаючись знайти валюту для розрахунку із кредиторами, держава примусово перевела всі доларові вклади в банках у місцеву валюту в співвідношенні 1,4 песо за $1 США. Тоді як ринковий курс становив 4 песо за $ 1. Було заморожено строкові депозити населення в банках та введено обмеження на щомісячну суму, яку можна зняти з банківського рахунку.

Нині подібним шляхом пішли й українські можновладці. Коли співгромадяни, відчувши, що в країні запахло смаленим, почали масово забирати з банків свої кошти і конвертувати їх у валюту, Нацбанк “заморозив” вклади. Вкладник, який улітку поклав 1000 грн на депозит, тоді міг купити за ці гроші приблизно $215. Тепер та сама тисяча коштує лише $170. Де поділися $45, здогадатися неcкладно. Уряд і Нацбанк фактично допомогли комерційним банкам за рахунок простих українців. Бідний заплатив за багатого. Але чи надовго вистачить цих коштів і що Нацбанк придумає наступного разу відомо, мабуть, лише МВФ.

Усе лише починається

Жоден із рецептів МВФ Аргентині не допоміг. Розплатитися із боргами, які перевищили усі розумні межі, країна вже не могла. 70% підприємств збанкрутували. Господарі втекли з країни, а робочі поповнили лави безробітних. Залишившися без грошей, які відкладали все життя, люди били вітрини банків і магазинів, але це, звісно ж, не допомогло.

В одній із найблагополучніших країн Америки поширився бандитизм. Напади грабіжників серед білого дня стали звичним явищем. Населення аграрної країни почало голодувати. Медицина практично вся платна, і нею користуються лише багаті, а в державних клініках лікарям майже не платять зарплати. Ліки коштують шалених грошей, і пересічний аргентинець просто не в змозі їх купити. Половина населення готова виїхати за кордон куди завгодно, але майже в усіх проблеми з візами і фінансами.

Ситуація в Україні поки що краща, ніж в Аргентині. Якщо там борг був державним, то в нас переважно корпоративний. Тобто винна не країна, а її громадяни, які набрали кредитів на розвиток бізнесу, придбання квартир і машин. Хоча це зовсім не гарантує, що ми долатимемо кризу ліпше за аргентинців. Адже рятуватися пробуємо тими самими методами, які не врятували латиноамериканського “пацієнта”. Україна вже почала залазити в боргову яму до МВФ, погодившись “переписати” борги бізнесу, а отже, і головний біль західних інвесторів - на державу. Ми продовжуємо утримувати невигідний для експортерів курс гривні, витрачаючи на це валютні резерви. Складається враження, що вітчизняна “еліта” вже змирилася з тим, що країна йде на дно, а тому радо схопилася за останню можливість разом з іноземцями вивести власні кошти з країни, конвертуючи їх за вигідним для себе курсом. Населення натомість продовжують запевняти, що все буде гаразд. Але, згадуючи Аргентину, віриться у це дедалі менше і менше.