ВАРКОЧА
Известная российская балерина Анастасия Волочкова «закосила» под
экс-премьера Украины Юлию Тимошенко. Она сделала себе фирменную косу Тимошенко.
В таком виде танцовщица появилась на съемках одного телешоу, о чем она
сообщила в своем Instagram.
Українській мові, напевно як
мало яким іншим слов’янським мовам, довелось зазнати численних штучних змін та
іншомовних запозичень. Багато чужорідних слів, що увійшли в нашу мову і мали б
слугувати її збагаченню, насправді спричинилися витісненню з ужитку власних
самобутніх слів, створених нашими пращурами тисячі років тому з ще більш
давньої індоєвропейської прамови. В кожному з цих забутих слів криється
частинка історії нашого народу.
Приклади занедбання української мови і зневаги до неї ми можемо бачити і чути
щодня. Так, слово Державоустрій стало Конституцією – звучить гарно, але
незрозуміло, волосного голову перехрестили на губернатора області, міського
голову – на мера, а голову уряду – на прем’єр-міністра. Народний провідник і
захисник нації гетьман (хет-ман), що означає «разюча рука» (звідси англійське
hit – вдаряти, потрапляти у ціль, грецьке хітин (хіт-тин) – ударозахисний, не
вразливий – зовнішній скелет-оболонка ракоподібних та комах) перетворився на
президента, що означає «той, що сидить попереду всіх» (пре-сидент) або, за
іншою версією, «перший зуб» (презі-дент) при розподілі здобичі.
До речі, про голову. В українській мові, на відміну від російського волосы,
існує два цілком різних слова: на тілі – волосся, а на голові – коси. І коли
реклама весело сповіщає, що після миття шампунем волосся набуває об’єму, можна
лише уявити, на кого така жінка стає схожа. А як виглядає зачіска пані Юлії? Чи
відомо комусь, що за дивна конструкція в неї на голові і яку-таку назву вона
має. Вже мало хто пам’ятає сьогодні слово варкоча, а про його значення не
відають напевно і фахові мовознавці. Історія походження цього слова надзвичайно
давня і цікава.
Слово варкоча складається з трьох частин (праслів) – «в-ар-коч», тобто «в дугу
зкочена». Праслово «ар» означає дуга, лук; звідси арка, арбалет, арсенал,
армія, Арес – давньогрецький бог війни, Артеміда – давньогрецька богиня
полювання, латинське arcus і італійське arco – лук, англійське archer – лучник,
arc – дуга. Ім’я билинного ворога Київської Русі – Тугар (туг-ар) означає
«людина з тугим луком». І досі на Херсонщині існує селище Тугарек. Лук був
головною зброєю давніх мисливців і завойовників – скіфів. Арієць означає
лучник, представник давньої військової касти, вищими ступенями котрої були бояр
(бой-ар) – «боєць з луком» (боярин) і маркіз (ма-ар-кі) – «рука лук рухає»
(звідси прізвище Маркіш), а найвищий правячий сан Цар (з-ар) – «з луком» і
Король (к-ар-ол) – «з великим луком». Звідси походять імена Кароль, Карл,
Чарльз, Шарль, Карлос та українські прізвища Король, Короленко, Королюк. Один з
давніх українських народних оберегів традиційно захищає також від ворожих
стріл. Праслово «коч» збереглось у складі багатьох сучасних українських слів,
таких як качати, котити, кочовики, котел, а також в польських koc (одіяло),
kocanki (сережки), kotka (сережка).
Отже, варкоча – це давньоруська елітна арійська жіноча зачіска у вигляді
сплетених і обвитих через голову кос, що нагадують дугу або лук. У подібний
спосіб заплітались жінки давніх етрусків, ахейців та декотрих інших, зпрадавна
споріднених з українцями народів. Цю зачіску ще називають у нас «калачем». В
польській мові також є слово warkocz, але тамтешні мовознавці і гадки не мають
що воно означає і звідки походить. Вдови по загиблих воїнах на знак трауру не
обвивали коси через голову, а носили позаду неї опущеними дугою донизу, доти,
поки знову не виходили заміж. Давньогрецька богиня правосуддя Феміда також
зображувалась з варкочею на голові.
Історія української нації неподільно пов’язана з її мовою, дослідження котрої
дозволить нам глибше пізнати джерела власного походження. Будучи дуже давньою,
українська мова знаходиться глибоко в підсвідомості народу, саме тому вона є
такою сильною і витривалою, саме тому українці є незборимою світовою нацією, що
зберігає в собі таємниці прадавніх епох.
Українській мові, напевно як
мало яким іншим слов’янським мовам, довелось зазнати численних штучних змін та
іншомовних запозичень. Багато чужорідних слів, що увійшли в нашу мову і мали б
слугувати її збагаченню, насправді спричинилися витісненню з ужитку власних
самобутніх слів, створених нашими пращурами тисячі років тому з ще більш
давньої індоєвропейської прамови. В кожному з цих забутих слів криється
частинка історії нашого народу.
Приклади занедбання української мови і зневаги до неї ми можемо бачити і чути
щодня. Так, слово Державоустрій стало Конституцією – звучить гарно, але
незрозуміло, волосного голову перехрестили на губернатора області, міського
голову – на мера, а голову уряду – на прем’єр-міністра. Народний провідник і
захисник нації гетьман (хет-ман), що означає «разюча рука» (звідси англійське
hit – вдаряти, потрапляти у ціль, грецьке хітин (хіт-тин) – ударозахисний, не
вразливий – зовнішній скелет-оболонка ракоподібних та комах) перетворився на
президента, що означає «той, що сидить попереду всіх» (пре-сидент) або, за
іншою версією, «перший зуб» (презі-дент) при розподілі здобичі.
До речі, про голову. В українській мові, на відміну від російського волосы,
існує два цілком різних слова: на тілі – волосся, а на голові – коси. І коли
реклама весело сповіщає, що після миття шампунем волосся набуває об’єму, можна
лише уявити, на кого така жінка стає схожа. А як виглядає зачіска пані Юлії? Чи
відомо комусь, що за дивна конструкція в неї на голові і яку-таку назву вона
має. Вже мало хто пам’ятає сьогодні слово варкоча, а про його значення не
відають напевно і фахові мовознавці. Історія походження цього слова надзвичайно
давня і цікава.
Слово варкоча складається з трьох частин (праслів) – «в-ар-коч», тобто «в дугу
зкочена». Праслово «ар» означає дуга, лук; звідси арка, арбалет, арсенал,
армія, Арес – давньогрецький бог війни, Артеміда – давньогрецька богиня
полювання, латинське arcus і італійське arco – лук, англійське archer – лучник,
arc – дуга. Ім’я билинного ворога Київської Русі – Тугар (туг-ар) означає
«людина з тугим луком». І досі на Херсонщині існує селище Тугарек. Лук був
головною зброєю давніх мисливців і завойовників – скіфів. Арієць означає
лучник, представник давньої військової касти, вищими ступенями котрої були бояр
(бой-ар) – «боєць з луком» (боярин) і маркіз (ма-ар-кі) – «рука лук рухає»
(звідси прізвище Маркіш), а найвищий правячий сан Цар (з-ар) – «з луком» і
Король (к-ар-ол) – «з великим луком». Звідси походять імена Кароль, Карл,
Чарльз, Шарль, Карлос та українські прізвища Король, Короленко, Королюк. Один з
давніх українських народних оберегів традиційно захищає також від ворожих
стріл. Праслово «коч» збереглось у складі багатьох сучасних українських слів,
таких як качати, котити, кочовики, котел, а також в польських koc (одіяло),
kocanki (сережки), kotka (сережка).
Отже, варкоча – це давньоруська елітна арійська жіноча зачіска у вигляді
сплетених і обвитих через голову кос, що нагадують дугу або лук. У подібний
спосіб заплітались жінки давніх етрусків, ахейців та декотрих інших, зпрадавна
споріднених з українцями народів. Цю зачіску ще називають у нас «калачем». В
польській мові також є слово warkocz, але тамтешні мовознавці і гадки не мають
що воно означає і звідки походить. Вдови по загиблих воїнах на знак трауру не
обвивали коси через голову, а носили позаду неї опущеними дугою донизу, доти,
поки знову не виходили заміж. Давньогрецька богиня правосуддя Феміда також
зображувалась з варкочею на голові.
Історія української нації неподільно пов’язана з її мовою, дослідження котрої
дозволить нам глибше пізнати джерела власного походження. Будучи дуже давньою,
українська мова знаходиться глибоко в підсвідомості народу, саме тому вона є
такою сильною і витривалою, саме тому українці є незборимою світовою нацією, що
зберігає в собі таємниці прадавніх епох.
