Позачергова сесія
Верховної Ради України 24 серпня 1991 p. прийняла історичний документ – Акт
проголошення незалежності України, з якого почалася історія новітньої України,
як самостійної держави. Незалежність нашої держави стала реальністю. Україна
має свій герб, прапор, гімн і державну мову. Проте боротьба за національну
культуру, за українську мову, а відтак і за державу – ще попереду.
Прагнення
до національного суверенітету випробувано віками. Право самовизначення — право
народу самому визначати свою долю.
Акт
проголошення незалежності України український народ прийняв, продовжуючи
тисячолітню традицію державотворення в Україні з урахуванням природного права
на самовизначення. Отже, це не витвір політиків чи партій – це об’єктивна
потреба, об’єктивний процес розвитку людства в сучасну епоху. Прагнучи
утвердження на території України загальнолюдських соціальних цінностей і благ,
зокрема, принципів свободи людини, гуманізму, соціальної справедливості,
рівноправності усіх націй та етнічних груп, беручи до уваги, що на території
держави проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з українцями
становлять 52-мільйонний народ України, Верховна Рада 1 листопада 1991 p.
прийняла «Декларацію прав національностей України».
Дуже
важливим завданням молодої держави було створення власних Збройних сил – гаранта
захисту державної незалежності, територіальної цілісності та суверенітету
країни. Без надійних і достатніх збройних сил будь-яка держава не могла б довго
проіснувати. Прагнучи забезпечити економічний суверенітет, входження у світове
господарське співтовариство, добробут і умови для вільної, творчої праці
громадян, Україна розпочала перехід до ринкової економіки, визначила
рівноправність усіх форм власності.
Базовими рисами майбутнього мають стати висока
професійність, творчість, комунікативна духовність, які формуватимуть у різних
верств і груп населення виважені духовні та моральні орієнтири, життєві
цінності, закладатимуть підвалини відповідної соціальної поведінки. За час
своєї незалежності Україна подолала шлях від формальної республіки у складі
колишнього СРСР до відомої у світі держави, – 123 країни визнали нас, а майже з
90 країнами встановлено дипломатичні відносини.
Сьогодні
кожному громадянинові нашої держави зрозуміло, що Україну чекає тернистий,
важкий і довгий шлях входження у світовий простір. Шлях України – це шлях
побудови самостійної демократичної незалежної правової держави, а не держави
тільки етнічної . У цьому – джерело нашої внутрішньої стабільності і
міжнаціональної злагоди. Розуміючи це, наші недруги постійно вели боротьбу
проти всього, що стосувалося національного відродження. Відродження
національної свідомості – складний і багатоступеневий процес втілення в життя
національної ідеї створення дійсно економічного заможного соціально здорового
суспільства. Зберегти незалежність, збудувати міцну державу – наш святий
обов’язок перед попередниками, які були корінням, джерелом української
державності, які залишили нам у спадок любов до Батьківщини, вивірені часом і
випробуваннями кращі риси народної душі, національного характеру.
Отже, Україна має величну
історію, її минуле, овіяне славою, здобуте кров'ю і потом наших дідів. Я
народилася на цих безмежних просторах, і мені надзвичайно дорога ця земля.
Немає в світі нічого кращого за рідний край, де поряд з тобою живуть батьки,
друзі, просто люди. Це залишається на все життя. Майбутнє кожної країни — це
діти. Я бачу осяйне майбутнє нашої країни. Здається, що мине небагато часу і ми
без сумнівів і вагань будемо відстоювати право нашої України увійти у число
найбагатших країн світу. Веселі діти та їхні батьки не цуратимуться рідної
мови. Цей час незабаром прийде. Україна на правильному шляху, її розвиток набирає
обертів. Особисто я вірю у краще майбутнє свого народу та своєї країни. Тому я
маю право з гордістю заявити: «Я — українець!»
