Політична ситуація в Україні сьогодні визначається двома
ключовими завданнями, які вирішуються на самому високому рівні: забезпечення
спадкоємності президентської влади(як в 2002 році), і питання Тимошенко. Саме в
цьому контексті слід розглядати всі події, які трапляються в Україні: випуск
Луценко, торгова «війна» з РФ, яка вирішується в телефонному режимі, спроби
зміни Конституційного та виборчого законодавства, тривалі блокування трибуни, а
також затягування з перевиборами в Києві.
Специфіка політичного режиму в Україні така, що конфлікти
виникають між опозицією та регіоналами, але виникають ситуативно, і часто один
конфлікт переходить в інший(наприклад штурм Врадіївського СІЗО, потім штурм
Святошинського СІЗО, захоплення агрофірми Корнацьких), без реального результату.
При чому взяти щось гарне для себе не може ні одна ні інша, сторона, в чому
причина такої беззубості не відомо, але якщо такі речі будуть робитися на
національному рівні, хто ж тоді нас поважатиме на міжнародному?
Політична система України складається з 3-х елементів: олігархічного
(«сім’я»), громадсько-політичного(громадські та правозахисні організації,
системні партії) і адміністративного (який все більше використовується в
допомогу «сім’ї»). При чому особливістю є те, що олігархічний клан через
президента, часто використовує адміністративні методи впливу, при чому не
тільки для створення фінансового ефекту, а й соціального(наприклад акції ПР
«Проти фашизму», на противагу акції опозиції «Україно Вставай», коли на мітинги
йшли працівники державних структур)
Сьогодні система центральної виконавчої влади в Україні
функціонує за схемою, коли існує щонайменше 3 центри прийняття рішень у системі
виконавчої влади(президент, сама партія регіонів, і олігархічні клани, і дуже
часто думки їх розходяться, при тому, що тут не враховується думка опозиції, і громадськості),
а тому відсутній єдиний центр контролю за реалізацією і відповідальністю за ці
рішення.
Система центральної виконавчої влади в Україні випливає
те, що:
-
система
правоохоронних органів в Україні не є автономною політичною і управлінською
одиницею. Вона сьогодні включена в систему виконавчої влади, однак на практиці
фактично підконтрольна лише Президенту.
-
фінансова
інспекція є автономною структурою і функціонує самостійно від Уряду. А на
практиці керівник цього органу виконавчої влади дозволяє не лише не
погоджуватися з Урядом загалом, а фактично підконтрольна лише Президенту.
-
обласні
й районні державні адміністрації є майже самостійними щодо виконання
управлінських рішень і орієнтуються виключно на позицію Адміністрації
Президента, а не Уряду.
За такої системи керування країною, коли призначає на
посади один владний інститут, а відповідає за діяльність цих людей на їхніх
посадах зовсім інший, рано чи пізно може настати критичний момент для всієї
системи державної влади, коли всі демонструватимуть безпорадність у вирішенні
невідкладних проблем, а деякі навіть, некомпетентність і безвідповідальність.
