Нещасна білодупа Дездемона
Ненатурально гучно ремигає,
Коли її Отелло душить,
І сльози трилітрові проливає.
Отелло – той завзято тисне горло
Своїй коханій волохатими руками,
Але – в завзятті – думає про шинку,
Яку він не доїв годину тому,
Коли якийсь-то поц приніс йому
Звичну вже звістку
Про зрадливість Дездемони.
А Дездемона думає про пиво,
Яке вона разом із Яго
Не допила тоді, коли шалений,
Розлючений, мов той бугай
На пасовиську,
До хати увірвавсь п*яний Отелло.
Хрипіння…
Тріснув карк…
Ригнув Отелло…-
Трагедія скінчилась.
