Ці хлопці
знають, що таке адреналін та жага до польоту. Вони перестрибують через різні
перепони, при цьому відчувають радість та екстрим.
В
молодіжному середовищі, зокрема Бердичева, популярним є вуличний спорт, одним з
різновидів якого є паркур. Що ж власне таке паркур та з чим його їдять?
Паркур (
РК) (в перекладі з франц. le parkour – смуга перепон) – дисципліна, заснована
на простій філософії: немає меж – є лише перепони. Паркур - це суміш
акробатики, бігу, бойового мистецтва, та фантазії самого трейсера, яка здатна
поєднати все це в одне, в мистецтво
пересування по кам’яним джунглям. Трейсер (tracer – той, що прокладає шлях) –
людина, яка займається паркуром – він
здатен пересуватись поза межами стандартно думаючих навколо людей.
Свідомість трейсера дозволяє йому, долаючи перепони, прокладати шлях там, де подобається,
а не там де це прийнято. В сучасному місті для трейсера є масса "стежинок"
по яким він попадає з точки А в точку Б. ()
Засновниками паркуру в місті Бердичеві є двоє юнаків - Віталій Камінський
( 18 років) та Сергій Абасов (16 років). Вони вже чотири роки займаються цим
незвичним видом спорту та ні одного дня не пожалкували, що колись поставили
собі ціль навчитись долати перешкоди не тільки в спорті, але й в житті.
Почалось
все з перегляду відео в Інтернеті та кінофільмів «Ямакасі» та «13-й район», де
хлопці вперше побачили елементи паркуру та загорілись бажанням навчитись робити
трюки як улюблені кіно герої.
-
Хлопці, розкажіть яким був початок ваших тренувань?
-
В. К.: Перші півроку занять ми стрибали з невеликої
висоти, тренерів не було, тому необхідно було самим розробляти вправи.
-
С. А.: Так. Ми самі все вигадували, знаходили більш-менш
підходящі місця для тренувань .
-
А був страх перед стрибками?
-
В. К.: Так, безумовно. Страх був, але жага до нових
відчуттів та здобуття авторитету серед однолітків були сильнішими.
-
А як довго ви розробляєте свої трюки?
-
С. К.: З самого початку один трюк ми вчилися робити рік,
а згодом – кожні півроку новий трюк.
-
В. К.: Так. Ми
репетирували нові й нові трюки та знімали на відео.
В
перерві між запитаннями Віталій показує мені стрибок з елементами сальто. Я
дивлюсь із захопленням та розумію, що ціна цього видовища здобувалась шляхом
виснажливих тренувань.
Хлопці
займались в ДСЮШ ( дитячій спортивній юнацькій школі), де отримали базові
навики, а згодом - в цирковій студії
імені Анатолія Залевського, де навчились парній акробатиці. Цей період свого
життя юнаки згадують із захопленням, бо їм довелось тренуватись в Анатолія
Залевського, нашого геніального земляка, який прославив місто Бердичів далеко
за межами України.
-
Розкажіть про свої враження від Анатолія Залевського.
-
В. К.: Це надзвичайна людина, яка показала нам на
власному прикладі, що людське тіло має безмежні можливості. Недарма акробата
називають людиною-змією, бо він може показувати такі еквілібристичні трюки, що
аж дух захватує.
-
С. А.: Це досить проста
людина, яка не страждає від «зіркової» хвороби, а залишається,
насамперед, бердичівлянином, людиною, яка не ставиться до інших зверхньо.
Віталій розповів як одного разу під час тренування одна дівчина
пошкодила руку. Залевський не розгубився, а надав першу медичну допомогу,
досить професійно. Потім в травмпункті, коли вони йшли сходами, акробат
похлопав юнака по плечі та сказав: «Все
буде добре! Не хвилюйся за свою знайому». Цей епізод запав юному трейсеру в
душу.
Віталій
та Сергій називають паркур великою філософією, який виховує людину, вселяє їй
віру в себе. Юнаки зауважили: «Якщо людина слабка духовно, то вона не зможе
стрибнути. Паркуристів називають людьми-індіго, тобто з надзвичайними
можливостями».
Трейсери
їздили на дружні тренування та фестивалі Паркуру до Києва та Житомира, нинішнім
літом їх запрошують до Луганська. Вони мріють, щоб цей вуличний спорт став
офіційним. Говорять, що паркур стане стандартним способом життя молоді. Хто
знає, можливо в недалекому майбутньому люди будуть пересуватись виключно за
його допомогою.
