06.05.2009

Карпатські маршрути

«Коли до руських князів приїжджали купці, варта казала їм: «Ту стань!»

Ольга ЧИТАЙЛО

Джерело із чудодійної криниці вилікувало очі Івану Франкові

Коли

їхала у Тустань, у небі збиралося на дощ. Злива загрожувала добряче

підмочити задоволення, проте нема злого, аби на добре не вийшло. Дощик

лише трохи покропив гарну дорогу, зате скелі на тлі “похмуро-серйозних”

хмар виглядали велично.

Тустань – історико-культурний заповідник державного значення, проте

особливо популярним серед туристів став лише кілька років тому.

“Здебільшого після того, як розпочали проводити фестиваль”, -

розповідають працівники. (Фестиваль української середньовічної культури

“ТуСтань“ відбувається на початку осені. - Авт.).

Звернувши із основної траси, сюди ще їхати добрий шмат звивистими

дорогами місцевих сіл. Земля - ніби зім’яте полотно, вкрита дрібними

складками пагорбів. Головна її принада – скелі. Утворені у неоґеновий

період кайнозою, ці камені-пісковики у процесі творення Карпат виринули

на поверхню землі. Неначе сторожі, скелі визирають із лісу, аж трохи

моторошно стає від їх строгих чудернацьких “облич”. Камінь, Гострий

Камінь, Мала Скеля, Жолоб (Орел)…

Заповідник розташований поблизу невеликого села Урича. Якби не Тустань,

кажуть місцеві, села, може, вже б не було. Урич спіткала доля багатьох

сіл та присілків, розташованих поодаль основних шляхів. Багато жителів

приїжджають сюди лише на відпочинок, у місцевій дев’ятирічці – двадцять

з “хвостиком” учнів на всі класи... Запитую, чи не навчилися ще місцеві

жителі жити із туризму – все ж таки “зона”, до того неабияк сприятлива.

Відповідали, що не навчилися...

Підійшовши ближче, бачимо, що тіло скель пошрамоване знаками –

петрогліфами. У давні часи тут було язичницьке святилище, більшість

знаків – солярні, символізують дохристиянського бога Сонця. В обрисах

каменів впізнаємо також ідола Дажбога: якщо дивитися на скелю збоку,

можна побачити його профіль над самісінькою стежкою. Час від часу сюди

приходять на поклони сучасні язичники.

Давньоруське місто-фортеця Тустань, виникло у IX cтолітті. “Як до

руських князів приїжджали купці, так була варта і казала їм: “Ту

стань”. Там мусіли платити і брати пашпорти”, - читаємо у збірнику

легенд “Писана криниця”. У фортеці жили лише воїни-оборонці, навколо ж

неї розрослося поселення - “окольний град”. Тустань стала важливим

стратегічним пунктом поряд зі Львовом, Перемишлем, Короснем і

Теребовлею належала до найвідоміших поселень Галичини. Фортеця

неодноразово змінювалася, існувала аж до XVI століття. У Європі понад

сім сотень замків та фортець, проте це єдина, збудована просто на

каменях. Скелі слугували їй стінами, поряд з деревом, вкладеним у тіло

пісковика за допомогою видовбаних у ньому пазів та врубів (їх понад

4000). Завдяки цьому, стверджують дослідники, можна на 90 відсотків

точно відтворити дерев’яну забудову, що існувала тут у IX-XIII

століттях.

Протягом століть Тустань виконувала різні функції. Була вона і

прикордонною фортецею, через яку експортували видобуту в Дрогобичі

сіль, їй належали функції митниці. Остання згадка про неї датується

1565 роком. «У Тустані беруть мито від купців, які йдуть горами,

минаючи Дрогобич. Оренда мита… чинить 14 злотих», - написано у

люстрації Дрогобицької соляної жупи. Занепала Тустань внаслідок зміни

торговельних шляхів.

Нині на скелі веде крута стежка, вкрита дерев’яними дошками з

вузенькими планочками, - щоб туристи не послизнулися. Зверху

відкриваються фантастичні краєвиди. Вдивляюся в камінь: він, наче

губка, всотав у себе знаки різних епох. Окрім дохристиянських

петрогліфів, почервонінь (знаків давноминулих пожеж), пазів та врубів

часів існування фортеці, скелі густо розписані “символами” сучасності.

Відвідувачі, бажаючи увічнитися, вкрили давні камені детальними

списками: хто тут був, з ким і коли...

Біля підніжжя скелі – криничка. Кажуть люди, чудодійна. Джерело з

давніх часів било при вході до замкової каплиці. Розповідають, колись

Пречиста Діва занурила у цю криничку свою правицю й промовила: “Вийшла

ти із цієї землі, і оберігатимеш землю цю і нарід цієї землі”. Серед

воїнів був звичай занурювати перед боєм у криничку свої

хрестики-обереги зі словами: “Криничко, криничко, веди мене щасливо до

бою і приведи мене живим і здоровим”.

Писав про криничку й Іван Франко: “Побував я з дружиною в Уричі, коли

заслаб на очі. Щоранку ходили до джерела під скалою, в якому я промивав

очі. Вода насправді в ньому цілюща – помагала”.

Фото автора

На фото: На цій скелі колись височіла унікальна дерев’яна фортеця.