Не любов, не примха й не пригода,
Ще не всьому зватися дано!
Ще не завжди у глибоких водах
Відшукаєш не порушне дно.
Олена Теліга «Без назви»
1
Самотній вечір
Як і кожна історія повна романтики, пригод, почуттів і переживань, ця історія розпочалась більш, ніж прозаїчно. Було море. Був пісок. Була зона відпочинку. Сідало сонце. Море ,на диво, було спокійним і повільно накочувало свої прозорі води на піщаний берег. Хмари в височині дивували формами і кольорами. Запалювались ліхтарі. Люди знову виходили на пляж. Літо лише починалось, всім хотілось пригод і відпочинку, в нашому, слов'янському розумінні…
На території однієї з баз відпочинку, в прибережній зоні, розташовувався невеличкий ресторанчик. Настільки невеличкий, що й потреби у вивісці не мав. Називався він «У Альони», за іменем господині закладу. В простонародді його називали простіше «Альонкою». Як в прямому так і в переносному значенні слова, «Альонка» була відкрита всім вітрам. Стін, як таких, там не було. Міцна мурована стіна, трапецеподібної форми, з великою аркою у вигляді вікна захищала її від західних вітрів. З півночі розташовувалась висока стіна, з залізобетону і пластику. Від всіх інших вітрів «Альонку» рятувало хіба що чесне слово. Але це не так вже важливо. Просто одного разу, над замисленими людьми, закоханими парочками, гуртами молодих і вічно молодих людей пролунав звук…
Розпочалось літо. Перш за все комерційне літо. База відпочинку готувалась до прийому відпочиваючих. «Альонка» теж сподівалась на клієнтів і для цього їй потрібне було дещо особливе, як підказувала комерційна логіка, чого у інших закладах не було… Співак.
І в інших, не менш типових закладах, були свої співаки. Таких закладів море ,в сезон, в прибережній зоні.Просто в цього співака окрім голосу була ще й душа, і саме її вібрації наповнили тоді всю прибережну зону.
Всі люди кудись йшли. Мами гралися з дітьми. Батьки вважали за краще поважно стояти поряд. Збившись у групи люди щось обговорювали, заходили як в «Альонку», так в їй подібні заклади. Вечір лише починався. Ще вся ніч була попереду. Ніхто нікуди не спішив.
Опираючись на паркан, що розділяв піщану й мощену територію пляжної зони, серед чисельного люду стояла дівчина. Вона була нічим не краща за оточуючих, і навіть, дещо гірша. Її темно-русе волосся довжиною не відрізнялось, хоч і коротким не було і було зібране у хвостик. З модними тенденціями вона явно не дружила. Її довга строката спідниця була позаторішньої моди, а червона ледь ажурна маєчка і того давнішою. Вона була досить типовою і нічим не відрізнялась він інших дівчат на пляжу, хіба що своїм не типовим виглядом.
Дівчина вважала за краще просто стояти і спостерігати як над узбережжям і базою настають сутінки, як сонце сідає у морську гладь, як вітер хитає густі крони високих дерев, як проходять повз люди. Це був дивний світ, що належав тільки їй і навколишньому простору. В її очах все зливалось в єдину, неподільну картинку. Не було важливо, що сідало сонце, що запалювалась зоря, що вона далеко від дому, і зовсім сама, що хтось досить непогано співає і люди, навколо, намагаються якось розважитись. Важливе було інше. Вона бачила як заходить сонце, як запалюється зоря, як повз неї проходять люди. Чула голос. І хоч була самотньою. Вона бачила і чула. Вона жила. І вже за це ладна була дякувати силі небесній… її стан був особливий, чимось близький до медитативного. Коли все, що б відбувалось, відбувається з тобою, але при цьому є усвідомлення того, що в даний момент, ти не герой, а скоріше глядач. То ж вона просто спостерігала.
З часом, увага на море і людей у дівчини розсіювалась. Надто вже одноманітною по суті була картинка. А от музика… Так, по суті, теж досить типова. Виконавець робив наголос на чоловічу музику, ніби хотів сказати: «Хлопці, я з вами». Але співав гарно.
Трішки подумавши над питанням, варто чи ні, дівчина вирішила підійти до співака і просто запитати, чи можна заспівати самій.
- Конечно,- сказав співак, -у нас есть караоке.
Він був середнього зросту, коротко острижений, чорноволосий, чорноокий. Його обличча було квадратним, але згладжене м'язами обличча настільки, що вигляд мало майже дитячий. Тим не менш це був чоловік. І цей чоловік відрізнявся організованістю. Зараз внутрішню організованість в ньому видавала хіба що сувора обмеженість в рухах не дивлячись те, що співак в розмові тримався досить вільно. Він був однозначно доброю людиною.
- Тільки воно платне, мабуть, - сказала дівчина.
- Конечно. Здесь все платное. Такое время.
- Ну тай нічого, - сказала всміхнувшись дівчина. - Співаєш гарно. Дякую.
- Спасибо, - сказав співак.
На тому й розійшлися. Співак залишився у ресторанчику. А дівчина пішла, розчинившись серед людей.
