Густа темрява оповила світ. Глибока ніч панує-господарює.Лише мати
порушує її закони, не спить, схилилася над дитятком : чи бува не
змерзло, чи не лячно йому увісні?
Ось - стрепенулось. Взяла за ручку, тихо цілує : я тут, дитинко, тут, не бійся, я з тобою.
Прихворіла мати, прилягла.
- Ой, лишенько, моя дитина плаче!
Миттю встала - розбите колінко...
- Болить? Дай, прикладу подорожник - полегшає, серденько.
На плиті збігає борщ, уже пихтить каша. А мати не вгамовується :
- Дивись, дві палички , і ще дві. Скільки разом? Молодець, радість моя!
Минають дні, минають роки. А мати - у вікні.
- Чому не спиш, матусю, я вже не дитя?
- Та так, щось не спиться без тебе.
- Я ніколи Тебе не покину, нене. Завжди житиму з Тобою. І нікого нам не потрібно, правда? Ми разом будемо щасливі!
- Ні. Час тобі іти у світ. І, якщо ти зробиш щасливою хоч одну людину, то буду щасливою і я!
Знайдіть у собі силу , щоб відпустити дитину у її власне життя...
оригінал див. http://osobystist.com/?id=mariyao&m=5
