Львівські шинки

Львівські шинки

Юрій ВИННИЧУК

Шинки під відкритим небом

У час, коли старий Львів був замкнений мурами і коли після вечірнього

дзвону брами і хвіртки міські замикалися, ще не було звичаю мандрувати

на передмістя для пошуків забави і пригод. Шинки під відкритим небом

узвичаїлися в нас із появою австріяків. Не минуло і піввіку, а цей

звичай настільки прижився, що незабаром не було вулички на передмісті,

де б не з’явилися садочки – шинки. Міщанам сподобалося робити заміські

вилазки за місто. Потяглися туди й робітники, яким праглося після

тижневої праці розвіятися за кухлем пива. Садки вабили до себе ще й

гойдалками та кренґельнями (кеглярнями).

На Байках ( Широка, зараз Коперника) славним був садок Прохазки, який

мав там же й свій бровар і варив пиво. Тут у 1837 впродовж кількох

місяців Франц Смолка ховав поета Северина Гощинського, члена Товариства

польського народу, якого австрійська влада могла видати Росії за участь у

повстанні.

На Вульці (Голубина) містилося “Касино панянське”. На Голубиній та

Калічій, де стоїть вілла Затишок, був також садок Huhnergarten. А на

Городоцькій було тільки два садки “Під Ружею”, там, де зараз вулиця

Головацького, і “Під Цапком”. Садок на Зиморовича, 17, хоч і називався

“Під Братньою Згодою”, частенько ставав тереном гучних побойовиськ.

Довкола замкової гори розташувалося кілька садків. З боку Замкової

великий і привабливий льокаль Фльорка зі старовинними деревами, де була

не тільки гойдалка, але й велетенська каруселя з дерев’яними кіньми. У

вихідні дні тут роїлося від дітей, котрі за два центи каталися на конях.

Була там також особлива “російська” гойдалка висотою метрів десять.

Саме вона й стала причиною занепаду цього садка, коли трапилося нещастя –

одна парочка не втрималася й випавши, розбилася. Після цього випадку на

каруселі більше ніхто не бажав гойдатися, до того ж вечірніх гуляк

лякали привиди загиблих. Тоді публіка перейшла на каруселю на Високому

Замку.

На іншому схилі гори біля бровару Кисельки стояла простора шопа з дахом

на стовпах. Тут щонеділі грала музика і вояки та служниці влаштовували

танці. Там же відбувалися гарячі бійки з ламанням ребер і вибиванням

зубів.

На Курковій розмістився “Veteranisze Hohle”, якого скорочено називали

“шегеля “, беручи останній склад першого слова і друге. Тут узимку

влаштовували танцювальні вечори для міщан, котрі називалися

бурґербалями, і не мали доброї слави. Адже поруч було Личаківське

передмістя зі своїми батярами, які полюбляли влаштовувати бійки. То був

великий, але темний зал з низькою стелею. На ці забави сходилися нижчі

чини австрійської армії та чиновництво. Тут збиралися в XIX ст.

австрійські ветерани, інваліди семилітньої і турецької війн, офіцери

львівського гарнізону.

З боку вулиці Театинської стояла будівля Яґермана з танцювальною залею.

Сюди теж любили вчащати вояки і частенько між ними та робітниками

спалахували вияснення стосунків з втратою зубів. Траплялися й випадки

вбивства.

Стрийське передмістя мало садки на Залізній воді у Цеслевичів та на

Софіївці у Яворського. У книзі Станіслава Лемпіцького “Золоті смужки”

згадується як гімназійні учні полюбляли відвідувати стареньку білу

корчму на Залізній воді біля ставу Камінського. “В неділю і свята корчма

мала завше свою численну постійну публіку та музичку до пива. Тому

впадалисьмо туди у надвечір’я будніх днів після праці на пиво, хліб з

маслом, сир і редьку. Тоді тут було майже пусто, заледве кілька

відвідувачів. Поволі сходив місяць, кажани літали нам над головами”. За

Жовківською рогаткою танцювалося в садках “Під Сорокою” в Кисельки та у

Фляйшмана. Саме в Жовківському передмісті відбувалися найбільш гострі

забави з мордбями.

Як писалося в “Кур”єрі Львовському”, в садку на Жовківській 10

частенько відбувалися авантури. Навесні 1908р. тут забавлявся різник

Шимон Яролін разом зі своїм сином Мар’яном. Добряче нахлявшись, зажадали

ще пива, але шинкар відмовився їм наливати. Тоді обидва пияки

перекинули білярдний стіл, побили лямпи, поламали стільці, але на цьому

не заспокоїлись, бо той все одно не дав пива, і тоді віддухопелили

шинкаря і його сина.

Оскільки по каварнях переважали чоловіки, то в рестораційних садках і на

дансінґах саме від присутности жінок залежала забава. За стрийською

рогаткою такий садок провадив Рудський. Серед дерев і лампіонів пилося

тут, їлося і танцювалося. Розташований на пагорбі дозволяв уночі бачити з

далини освітлене місто.

На Збоїщах на початку минулого віку тішилася популярністю у львівських

австріяків Кам’яна Корчма, власник якої з гордістю демонстрував

оправлені ним у срібло кеглі, якими грав цісар Йосиф II, коли відвідав

цей льокаль.

На трактир у поєзуїтському парку нарікав Ян Лям у 1868, бо власник

знищив найгарніший газон і місце призначене на квіти, заставивши усе

столами і лавками, котрі поганять цілий сад. Потім для зрівняння того

похилого місця висипано його частково шутром, причому на висоту кілька

стіп засипано дерева.

Частими завсідниками шинків були актори. “Пиятика, карти в акторів –

“спацери”, романси, проституція в акторок – се життя дружини (трупи)

поза театром, – писав Михайло Яцків.– Актори перебували стало по корчмах

так, що хибувало ще тільки візитівку приробити на дверях. Полагоджували

там свої справи, сварні, інтриги і пописувалися перед п’яницями.

Вистави відбувалися годину-дві пізніше, ніж було назначено на афішах,

бо директор або деякий із старших “артистів” не покінчив іще своїх

оборудок. Посилалося за ним до корчми, а коли його там не було, то лежав

він півмертвий вдома. Тверезилося його, а як мертвеччина не вітрила, то

заступав роль перший-ліпший з дружини, або виходив режисер на сцену і

повідомляв “світлу публіку”, що з причини слабости пана Х. відограється

іншу штуку” .

Власник садка “Під Сорокою” Стенґель влаштував сцену і запрошував