БАНДУРА — ЦЕ СУЧАСНО, СТИЛЬНО І ПРОГРЕСИВНО

2010-12-09 00:19 2 1173 Нравится 4

Джерело

Повний текст онлайн конференції з Ярославом Джусем

“Моя мета — продемонструвати країні, а особливо молоді, неповторний

звук, безмежні можливості, красу та чарівність унікального народного

інструмента — бандури”. З таким наміром прийшов на кастинг телевізійного

шоу “Україна має талант” бандурист Ярослав Джусь. І йому вдалося

довести журі це твердження. Ярослав — у півфіналі проекту.

Лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів, активний учасник

багатьох фестивалів, різноманітних заходів, концертів і вечорів у

реґіонах України, випускник Стрітівської вищої педагогічної школи

кобзарського мистецтва, студент третього курсу факультету “Музичне

мистецтво та психологія” Національного педагогічного університету ім. М.

Драгоманова, композитор-бандурист Ярослав Джусь — гість редакції “Слова

Просвіти”.

— Ярославе, ти народився і виріс у Києві. Бандура — незвичне захоплення для киянина. Як починався твій творчий шлях?

— Те, що я народився в Києві, не має жодного значення. Переконаний, що

головне — це виховання в сім’ї. Бо в кожному від батьків, природи й Бога

закладено здібності, головне їх розвинути. Моя мама створювала всі

умови для мого щасливого дитинства, хоч у незаможній родині це було

зробити нелегко. Коли я народився, вона всебічно розвивала й навчала

мене. Продовжує це робити й нині. Тому мої досягнення — передусім її

заслуга.

Моє дитинство припало на початок 90-х. Дитсадочок “Зірочка” при заводі

“Арсенал” був єдиним дошкільним закладом столиці, де діточок виховували в

українських традиціях. Мама щодня возила мене двома видами транспорту,

аби я ходив саме туди.

Згодом потрапив до студії “Оранта”, де навчали образотворчого мистецтва

й народного живопису. Керував студією мистецтвознавець Григорій

Мєстечкін. Ми не лише малювали, а й вивчали народні пісні, звичаї.

Відтоді малювання і музика стали невід’ємною частиною мого життя. Крім

того, мама виховувала мене методою гри. Півторарічним вивчив усі літери,

трирічним почав читати, в чотири — писати.

Тоді ж почалися перші кроки знайомства з музикою. Можливості придбати

фортепіано в нас не було, тому першим музичним інструментом був

акордеон, з яким я неодноразово ходив колядувати до сусідів на Різдво. У

мами прекрасний слух, з дитинства вона співала мені, навчала пісень і

мене. З народження слухав музику на платівках, знав твори всесвітньо

відомих композиторів, сольних виконавців і гуртів. Переконаний, що

здобутки сьогодення були закладені ще в дитинстві, ті твори виховували в

мені любов до справжнього мистецтва.

Мені здається, що в дитинстві я відвідував майже всі гуртки, які

працювали в Києві. Ходив на малювання, писанкарство, лозоплетіння,

орігамі, витинанку, ліплення з глини, танці, аранжування, співи,

фотографію, комп’ютерні курси, вивчав іноземні мови…

Також навчався в музичній школі-інтернаті ім. М. В. Лисенка, у

Київській дитячій академії мистецтв, згодом вступив до спеціалізованої

школи з поглибленим вивченням німецької мови та в дитячу музичну школу,

яку 2003 року закінчив із відзнакою.

— Коли тебе зацікавила бандура і як виникло бажання професійно опанувати цей музичний інструмент?

— У дитинстві мріяв грати на арфі. Але на ній грають лише жінки, тому

мрія так і не втілилася в життя. А про бандуру вперше дізнався у

дев’ятому класі, пригадалася дитяча мрія. Дізнався, що це унікальний

інструмент, на ньому грають лише в Україні, виготовляють його тільки в

нас. Крім того, у бандури безмежні можливості: на ній можна зіграти

будь-що, і це звучатиме класно. Вона має справді космогонічний звук, її

приємно слухати навіть коли просто торкаєшся струн.

По радіо почув про Стрітівську вищу педагогічну школу кобзарського

мистецтва, що в Кагарлицькому районі на Київщині. Навчання в ній стало

переломним періодом мого життя. 2008-го з червоним дипломом закінчив цю

школу й отримав кваліфікацію “співак-бандурист, викладач бандури та

співу, керівник капели бандуристів”. Тепер згадую роки навчання з

надзвичайною теплотою. Щиро дякую директорові школи Галині Івановій та

викладачам-наставникам — Володимирові Кушпету, Анатолієві Паламаренку,

Григорієві Вереті, Василеві Литвину, Наталії Киричевській, Михайлові

Нагорному, які навчили не лише гри, а пояснили сутність українського

мистецтва, дали розуміння історії, культури, традицій нашого народу.

Мальовнича природа Стрітівки чи не найбільше надихала на творчість.

Саме у Стрітівці написав більшість інструментальних творів і пісень для

бандури.

— Зараз, як ніколи, важливо популяризувати українську культуру,

традиційні музичні інструменти, осучаснювати їхнє звучання. Яким тобі,

професійному музикантові, бачиться шлях зацікавлення традиційною музикою

широкого загалу української молоді?

— Інформаційний простір нашої країни, на жаль, не сприяє тому, щоб люди

слухали українську пісню, музику. Тому часто музикантам і поодинці, й

гуртом на щось вплинути важко. Але спосіб такого зацікавлення є.

Передусім музичний продукт повинен бути високоякісним, щоб зламати

стереотип другорядності української музики. І, звісно, потрібно в

будь-який спосіб просувати цей продукт через засоби масової інформації.

Саме це і намагаюсь робити в шоу “Україна має талант”.

У своєму “Попурі” я намагався об’єднати всі стилі, вподобання всіх

прошарків суспільства і молодіжних субкультур. Воно починалося треком з

кінофільму “Реквієм по мрії”, потім — “Yesterday” “Бітлз”, танцювальний

хіт “Я — волна”, “Lady GaGa” “Старі фотографії” “Скрябіна”, “Я так хочу

до тебе”, “Океану Ельзи”, “We are the champions” “Квіну” і рингтон

“Nokia”. Я готував номер на п’ять хвилин, “переміксував” усе, що є, аби

кожен знайшов щось власне і зрозумів, який прекрасний інструмент

бандура. Але в ефірі сюжет був змонтований, обрізаний…

— Які, на твій погляд, ключові проблеми нашої держави? Можливо, трохи не за темою, але питання дуже на часі.

— У нас немає державної підтримки української мови. Переважна більшість

інформації — іноземною мовою. Людина освічена може “фільтрувати” цей

інформаційний потік. Але коли чужинська мова звучить скрізь упродовж

кількох десятків років, навіть освічені люди починають думати нею, поети

складають цією мовою вірші й знову все повертається в інформаційний

простір. У результаті замкнене коло: яка мова нас оточує, такою ми й

думаємо. Тому держава повинна передусім захищати і популяризувати

українську мову.

Після виступу по телефону, в есемесках, соціальних мережах навіть

незнайомі люди мені говорили й писали, наскільки їм приємно було чути

добірну українську мову, українську музику, бачити стильний український

одяг.

Крім того, вражає наше “національне болото”. Є багато свідомих,

патріотично налаштованих людей, але таке враження, що вони живуть не в

сучасному світі. Не розуміють потреби суспільства, як зробити

національний продукт цікавим. Ці люди мають величезні амбіції, тож не

можуть об’єднатися. У результаті майже нічого масштабного не

відбувається.

Але у нас є молодь, яка спілкується українською, бо це їй подобається,

яка може щодня ходити у вишиванці, бо це стильно, слухає українську

музику, знає історію, традиції й просто пишається своєю країною.

— Ярославе, ти, певно, вдосталь “натусувався” в молодіжних

організаціях і зупинився на якихось власних проектах. Чим займаєшся

нині?

— Потрібно просто робити своє діло якнайкраще. Особливо нині. Я

ініціював перший молодіжний пізнавально-розважальний проект “Ukrainian

Party” — вечірки різножанрової української музики. Презентація відбулася

в Криму 2007-го. Тригодинна програма пройшла “на ура” і це — в

російськомовному середовищі. Нікого не залишили байдужими забави з

конкурсами та іграми, що раніше були невід’ємною частиною вечорниць,

цікава інформація про українські звичаї й традиції, музика, поєднана з

відеокліпами. Наостанок усі присутні на вечірці отримали mp3-колекцію на

згадку.

Я автор соціального фільму для молоді “Україна — це ТИ”, який був

представлений на всеукраїнському фестивалі соціальної реклами “Сильна

Україна — 2009”. Це роблю у молодіжній організації “Щиро ваші”, яку

створив 2007 року після того, як закінчив курси Всеукраїнської школи

молодіжних лідерів. Створив її саме для підтримки таких заходів, адже

всі вони робилися і робляться на моєму й моїх друзів ентузіазмі. Також у

кобзарській школі був два роки головою студентського парламенту,

“Молодої Просвіти”, був у місцевій молодіжній організації “Велесич”, яка

займалася популяризацією бандури, кобзи.

Окрім цього, створив дует бандуристів “Барви України”, який активно

гастролює на різноманітних вечорах і святкових подіях, виконує музику і

класичну, і сучасну, українські народні й авторські пісні та романси.

Із 2009 року — член Національної спілки кобзарів України.

Є люди, які пам’ятають мене змалку і досі слідкують за моїм

становленням та успіхами. Людмила Возна, директор дитсадочка “Зірочка”,

Тамара Глушенок, викладачка писанкарства в Будинку вчителя, яка мене

вчила малювати писанки, і досі радо запрошує на майстер-класи та

мистецькі заходи.

— Чим захоплюєшся? Які досягнення маєш? Чим може пишатися твоя мама?

— Музика була не єдиним, що цікавило мене з дитинства. Малювати почав

набагато раніше, і як згадувала мама, все в квартирі, що бачив, було

обмальовано… Маю не один десяток картин, серед яких, зокрема, цикли

графічних робіт “Абстракція”, “Птахи”, “Сузір’я” та інші.

Захоплююся дизайном, психологією, фотографією, настільним тенісом і

кулінарією. Граю на фортепіано, гітарі, сопілці, дримбі, кобзі.

Лауреат всеукраїнських конкурсів: “Нові імена України” (1999 р.,

декоративний розпис, 2006 р., бандура, композиція), “Веселка” (2000 р.,

композиція), “Майбутнє України — діти” (2002 р., образотворче

мистецтво), “Yamaha запрошує” (2003 р., композиція), “Калиновий віночок —

2005” (бандура); міжнародного фестивалю “Деснай — 2009” (м.

Санкт-Петербург, Росія, номінація “Ти дивись, яка бандура!”). Переможець

міського конкурсу на краще написання музичного диктанту (2001 р.); XVI

міської теоретичної олімпіади (2002 р.); дипломант Всеукраїнського

конкурсу композиторських талантів “Спалахи багаття” (2008 р.); учасник

Міжнародного фестивалю до Дня слов’янської культури в Білорусі (2007 р.,

м. Брест).

Маю іменні творчі стипендії голови Подільської РДА м. Києва (1998 р.),

голови КМДА (1999, 2009 р.); автор двох десятків творів для бандури,

майже 70 авторських обробок українських народних пісень, стільки само

власних музичних творів для фортепіано, романсів і пісень.

І ось тепер — напівфіналіст шоу “Україна має талант”. Я щасливий з

того, що бандуру побачив кожен третій українець (а саме така аудиторія,

згідно з рейтингами, в цього телевізійного проекту) і став хоч на крок

ближчим до наших традицій. Це шоу надихнуло мене на нові ідеї й

експерименти. Незалежно від того, хто стане переможцем, знаю, що

переможе Україна, адже впевнений, що бандура — це сучасно, стильно і

прогресивно!

Спілкувався Євген БУКЕТ

Від редакції. Півфінальний відбір шоу “Україна має талант” відбувся в

прямому ефірі телеканалу СТБ 23 квітня о 20 годині. Голосуймо за

справжній талант України — Ярослава Джуся.

Україна МАЄ ТАЛАНТИ

Україна таки МАЄ ТАЛАНТИ, але вряди-годи і талановитим потрібна

допомога і підтримка. Багато хто з нас дивився телевізійний проект

«Україна має талант». І, ми впевнені, що найяскравішим, гуманістичним та

цілісним став виступ Ярослава Джуся, молодого талановитого бандуриста.

Саме його композиції «Щоб пам’ятали…» на твір М.Скорика «Мелодія» з

відео-рядом про ветеранів, про нашу історію судді відмітили за його

майстерну гру зал аплодував стоячи. Але, як з’ясувалося, Ярослав й досі

не має власного інструменту - бандури в яку він так палко закоханий і

вважає її музичним символом України.

Фонд духовного відродження і колектив газети «ДУМНИЧ» - ініціюють

по-справжньому НАРОДНИЙ ПРОЕКТ «Подаруємо бандуру Ярославу!». Зберем

кошти й придбаємо інструмент, на якому Ярослав даруватиме свій талант

всім нам.

Реквізити для перерахунку коштів:

Благод йний фонд «Думнич»

Код ДРПОУ 34527600

Р/р 26002167262 в АТ « Райффайзен банк АВАЛЬ « м. Ки ва,

МФО 380805.

Призначення платежу: Благодійний внесок на підтримку проекту.

Зобов’язуємось на сторінках газети та веб-сайту Фонду регулярно інформувати вас про хід реалізації проекту.

Комментарии (3)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
  • Со слезами на глазах смотрю "Украина мае таланты".Какой талантливый Народ!Удачи Ярославу! Простите.что пишу чужинськой мовою,но она для меня родная с пеленок.А помощь нужно просить у мэрии им с бизнесменами это легко и не накладно.У нас в городе одному талантливому мальчику на музыкальный инструмент выделила Партия Регионов.Он тоже победитель конкурсов.Удачи!

    • Интересно.

        Создать блог

        Опрос

        Как считаете, инициированные законодательные изменения Владимиром Зеленским это...

        ГолосоватьРезультатыАрхив
        Реклама
        Реклама