***
Від каменя душа холоне,
Я наражаюсь на німоту,
Коли безвихіддя вагонне
Ковта мойого духу цноту.
Хрипить од вереску реклама,
Неонові попухли очі…
Підземним гупанням там-тама
Тролейбус топче холод ночі.
І хто ти тут, у цьому місті –
Туман над мертвою травою,
Роса на пожовтілім листі,
Відірваний шматок сувою?..
Лоскочуть шинами машини
Нестерпні ребра переходу,
Й чекає мертвої грошини
Безногий хлопчик від народу.
А всі спішать – нема коли їм
На землю очі опустити,
Щоб дим з авто, бува, не виїв
Зіниць живі ще сталактити…
Велика кам’яна омана,
Безодня кинутих ілюзій,
Важка й красива екібана
Збудована на мрій осузі…
Модерні склепи звикли їсти
Таких, як я, немов насіння.
Я нароїлась вже цим містом, –
Вертаюся в своє "коріння".
