Назва цієї пісні - Білі ночі (музика - І.Шамо, вірші - Б.Палійчук). Вона
із кінофільму "Командир корабля", режисер Володимир Браун, 1954 рік,
кіностудія імені О. Довженка. Перше виконання - Елеонора Яроцька 1954
р. Фільм викладений на каналі jaroeoko.
Де ти тепер
Місто спить, згасли вогні,
Разом гуляли з тобою всю ніч ми.
Згадка прощання, перші признання.
Де тепер вони?
Ми гадали, зустрічі ждали,
Та пройшли ті дні.
Ти сказав: "І в час біди
Дружби такої ніхто не зітре з землі".
Довга розлука, віддалі мука,
Ти в душі завжди.
Даль побореш, все покинеш,
Прийдеш знов сюди.
Відгукнись! Де ти в цей час?
Знаю, ти згадував в горі мене не раз.
Весняні ночі стали коротші,
Тільки не для нас.
Все промине, в даль полине,
Наш любимий вальс.
Наш любимий вальс.
Згадаємо Квітку Цісик
25.01.2003 | © Любов ІВАНЧЕНКО, кореспондент бородянської райгазети «Вперед» (1998р).
«Присвячую поривам нескореного українського духу і його безнастанним змаганням по обидвох боках океану»
Квітка Цісик два кольори Kvitka Two Colors |
Від редакції НО:
Донька українських еміґрантів, Квітка Цісик (4 квітня 1953
Квінс, Нью-Йорк - 29 березня 1998) записала два лазерні диски
українського фольклору та своїх улюблених пісень під назвою «Квітка» та
«Два кольори».
«Ця збірка пісень є бажанням мого українського серця вплести
радісні нитки в розшарпане життям полотно, на якому вишита доля нашого
народу».
Cпівачка померла від раку грудей 29 березня 1998 р у віці 44 років у себе в Манхеттені.
О дивна квітко України...
Не пам'ятаю, щоб коли-небудь її показували по телевізору, жодного
разу не доводилося бачити її фото надрукованим у якомусь престижному
журналі чи газеті. Тільки по українському радіо час від часу звучав її
ніжний, таємничий, проникливий голос: "Два кольори мої, два кольори,
червоний -- то любов, а чорний -- то журба", або ж: "Як на ті
чорнобривці погляну, бачу матір стареньку..."
І ось недавно, знову ж таки по радіо, у передачі "Пісенний Олімп"
довелося почути: "Послухайте пісню у виконанні незабутньої Квітки Цісик,
що передчасно пішла із життя..."
Хто вона була, де і як жила, чому так тужила за Україною -- так і не
пощастило ні від кого довідатися. Відомо одне, та й то не уточнене, що
була Квітка Цісик українською емігранткою у Канаді, і, бездоганно
оволодівши місцевою мовою та звичаями, все-таки залишилася відданою
дочкою рідної, далекої землі.
Судячи з імені, вона, напевно, походила з Карпат чи Прикарпаття, бо
саме там жінкам нерідко дають такі поетичні імена -- Квітка, Зірка,
Ружана...
І як було приємно іноді суботнього дня під час концерту на
замовлення слухачів почути по радіо у її виконанні оновлену "Черемшину"
чи розтинаюче душу: "Чуєш, кру-кру-кру... в чужині помру, заки море
перелечу -- крилонька зітру..."
Чому ж, коли вона передчасно померла, так кволо і байдужо
відреагував на це край, котрий небіжка палко, до нестями любила? Невже
тому, що душевний Квітчин голос важко долинав до земляків через шквальне
ревіння "реміксів", "хеві-металів" та інших атрибутів сучасної естради?
Ії пісня ніколи не підсилювалася з допомогою могутньої техніки, не
супроводжувалася оглушливим оркестром, не демонструвалася під фонограму.
Вона лилася з душі, котра через океани тягнулася до історичної
батьківщини.
І оскільки більшість із нас сьогодні осліплена блиском фальшивих
цінностей, оглушена брязкотом фальшивої музики, то через те, напевно,
так мало й залишилося серед нас тепла і душевності.
Квітка Цісик не була народною артисткою України, але коли подивишся
на деяких наших "народних", які тільки-но відхопивши це звання, відразу
починають витягувати трелі як не російською, то англійською, прагнучи
бути поміченими в Голлівуді чи бодай у Москві, то мимоволі приходить
думка, що далекій заокеанській співачці вищезгаданий титул пасував би
куди більше.
"О мій русявий Прометею, загублений в ночах війни!" -- вигукнув колись Андрій Малишко, оспівуючи смерть улюбленого героя.
"О дивна квітко України, що висохла на чужині", -- в унісон хочеться
підхопити, поминаючи нашого далекого соловейка, Квітку Цісик...
На мене дехто ображається, що я не асоціюю деяких наших
супер-популярних естрадних "шоу-менш" з образом неньки-України. Таки не
асоціюю.
А Квітку Цісик -- так.
Від редакції газети "Вперед": На жаль, доводиться констатувати: у
грунтовному "Словнику співаків України" Івана Лисенка, виданому у Києві
1997 року і справедливо відзначеному "Вечіркою", Квітка Цісик окремої
статті не удостоїлася. Хотілося б, аби цей прорахунок було усунуто при
майбутньому перевиданні словника.
************************
Тоня Білоус (СД, Бельгія)
Тобі, ніжна й незабутня Квітко України й Діяспори, присвячую.
Я - КВІТКА
Я - квітка степова,
Я - всих і нічия.
Я сонцева коханка,
Я вітра забаганка.
Полин - купіль моя,
Пірнай - і я твоя.
Я - квітка лугова,
Гойдаюсь в травах я.
Я у вінку співанка,
Пелюсткова веснянка.
Вуста з нектаром я,
Відпий - і я твоя.
Я - квітка польова,
У житі бавлюсь я,
Я - жайворонка любка,
Грайливая голубка.
Купальська врода я,
Милуйся! Я - твоя.
Я квітка у гаю,
Царюю як в раю:
В промінні ніжусь я,
Під трелі солов'я.
Жаги оздоба я,
Вдягни - і я твоя.
Я - квітка лісова,
Купаюсь в росах я,
Я громова любаска,
Дощу - жадана ласка,
Духмяний килим я,
Ступи - і я твоя.
Одне лиш прошу, пам'ятай:
Не рви мене і не ламай.
Землі, життя - оквіта я.
Я - всих, твоя і нічия.
***********************