Загальновідомо, що Радянський Союз мав
одну з найкращих у світі освітню систему, яка забезпечувала
фундаментальну підготовку до життя, допомагала самореалізовуватися. Та
останнім часом міцну основу колишньої школи успішно розвалили, забувши
засторогу великого Кобзаря.
На жаль, згідно з тестуванням третина
сучасної молоді не здатна вступити до універститету, до того ж вона не
здатна критично та творчо мислити, не може працювати з цілковитою
віддачею. Однією з причин цьому — обширне користування мережею Інтернет,
де молодь отримує інформацію на будь-який смак. Отримує швидко та
бездумно, тобто без потреби узагальнення та мислення. Тому молоді люди і
не змушують свій мозок працювати, не уявляють речі, не відчувають мову.
Розумні,
далекоглядні українські вчені та політики критично ставляться до
сліпого копіювання основ Болонської системи, іновацій, пов’язаних із
тестуванням. Так, доктор історичних наук, академік Володимир Литвин
виступає проти зовнішнього тестування: “Це ж ніщо інше, як експеременти
над дітьми, коли підведення підсумків зробленого більше нагадує екзамен з
автосправи, де механічно треба проставити “так” чи “ні”, важко
визначити істинний рівень триманих випускником знань.”
На думку
народного депутата, заслуженого вчителя України Катерини Самойлик,
тестування позбавило випускників права вибору, адже тепер вони не можуть
вирішувати самостійно, кому що більше підходить: екзамени чи тести. До
того ж, тестування — це ж своєрідна лотерея, яка відкриває дорогу до ВНЗ
непідготовленій людині. Та й учні часто “штурмують” лише потрібні
предмети — нівелюється досвід попередньої школи, коли випускник мав
енциклопедичні знання. Мало шансів тепер стати студентом і у тих, хто
отримав атестат раніше. А головне, тестування не перекрило шляхи
корупціїї та не зрівняло умов навчання у сільських та міських школах.
За
останні роки галузь освіти пережила чимало змін. Чи ж не ліпше було би
пустити затрачені на ці реформи кошти на відкриття в селах бібліотек,
клубів, спортмайданчиків, а у школах — на групи продовженого дня та
гуртки. Невже ж нікого не хвилюєтой той факт, що у “вишах” можуть
вчитися здебільшого ті, в кого батьки мають тугі гаманці, здатні
владнати все. А для багатьох здібних юнаків та дівчат із незаможних
родин диплом так і залишається нездійсненною мрією. Де ж взятися молодим
та ініціативним знаючим людям, якщо вони оточені “частоколом” перешкод,
якщо ще в зародку гаситься їхнє бажання парцювати на благо суспільству?
