"ПАХУЧУ НІЧ, МОВ КАВУ, РОЗІЛЛЮ..."
Пахучу ніч, мов каву, розіллю.
Іди сюди. Яка щока холодна...
Скажи мені:"Я так тебе люблю!"
Скажи неправду - я повірить згодна.
Бо знаю все. І ти, напевно, теж:
Не встигне ранок глянути у вічі,
Як ти од мене тричі відійдеш,
Як ти од мене відречешся тричі.
Во ім'я чи без імені (налий!) -
Так просто, так буденно,так між іншим.
(Маленьке слово чи рядок скупий
Чекають дня, коли вже стануть віршем).
І буде то, звичайно, не від зла:
Той, хто злукавив, зовсім не лукавий.
Я не втомилась (сказано ж - бджола).
Чого мовчиш? Чи ще налити кави?
Все - тимчасовість: тим у часі вість,
Хто так і ходить краєм - прірви, неба...
Пий ніч. Хмелій. Бо ж ти - мій пізній гість
І утікач із Ноєвого ковчега,
Де всіх - по парі, де на тебе ждуть.
Там тепло й темно - то ж яка різниця?
Не відмовляйсь: бери, якщо дають.
Бери, бери, ще, може, знадобиться.
Мала людина справді замала
Усе життя нести важку провину.
Пахучу ніч, мов каву, розлила,
Знов зіпсувавши білу скатертину.
Зате тепер я знаю, в чому річ:
Квітують стіни, наче райські кущі,
Бо я тебе у цю несправжню ніч
Наворожила на схололій гущі.
| Автор: СВІТЛАНА ЛУЦКОВА
Очень жизненно написано...
Читаешь и чувствуешь запах кофе!
Люблю запах кофе - арабики...