Опівночі, коли всі спали...

2010-06-20 15:29 1 004 Нравится 2

84-річний ветеран війни пильно

оберігав свій невеличкий сейф, ключі завжди носив із собою. “Що в

ньому? Певне, золото”, — подумав онук, п’яниця та наркоман, котрий

щойно повернувся з тюрми, й вирішив забрати той скарб...

Опівночі,

коли всі спали...

Невеличкий залізний сейф стояв у

серванті. Скільки він там уже був, невідомо. Про нього довідався

Юрій випадково. Сервант завжди був замкнутий. Ключі від

нього, не виймаючи, носив у кишенях своїх штанів ветеран війни Олексій Савченко — дід Юрія. Від того, як пильно він їх зберігав, онук

подумав, що там схований якийсь скарб.

Юрій зовсім недавно

повернувся з тюрми. Поселився в хаті матері та діда, будиночку з

червоної цегли. Тут проживала ще і його старша сестра Олександра з

донькою. Юрій був наркоманом. Раніше ніде не працював, хоча мав уже

двадцять вісім років, але й таки жив за рахунок родичів.

Сервант

і схований у ньому сейф особливо зацікавили онука після того,

як дід одного разу повідмикав їх й разом з онукою Олександрою вони

там щось розглядали. Юрій навіть помітив золотий ланцюжок, котрий

покрутила в руках сестра й поклала знову у сейф.

“У сейфі

золото, — метикував — Тому дід із сестрою його й тримають

під двома замками. Але навіщо дідові золото, коли йому вже

вісімдесят чотири роки?”

Відтоді в онука й виникла думка

зазирнути в той потаємний залізний ящик, а якщо буде можливість, то

хоч частину того скарбу забрати.

Цю думку виношував не

один день і навіть не тиждень. Той сейф йому почав снитися. Але як

туди проникнути без ключів?

Сервант стояв у тій же кімнаті,

де спав Юрій... Дід ночував у іншій. Юрій вирішив викрасти ключі із

штанів, коли дід засне. Але виявилося, що той спав досить чутливо. Не

встигали рипнути двері, як він прокидався. Отож, витягнути ключі із

штанів не вдалося...

Одного пізнього вечора, коли надворі вже

давно стемніло, вмостився на ліжку й вирішив перед сном щось

почитати. Під руки потрапив якийсь детектив. Читав довгенько. В

одному місці натрапив на розповідь, як злодії з допомогою звичайної

викрутки відімкнули двері однієї квартири, навіть не пошкодивши їх.

“Може,

й собі спробувати так відчинити сервант?” — майнула думка.

Викрутку

Юрій знайшов у шухляді стола. Фактично не шукав, а ще й раніш

бачив, що вона там лежить. Хотів одразу приступити до діла, але

зрозумів, що ще зарано, бо не всі у хаті вже сплять.

Ліг

знову у ліжко й почав чекати.

Вже після півночі, коли все

навколо затихло, Юрій піднявся, взяв викрутку, підійшов до серванта.

Викрутку вставив у дірку між дверцятами, неподалік замка, відтиснув

нею одну половинку дверцят, й вона відчинилася. Вийняв із серванта

невеличкий сейф й поставив на підлогу. Кілька хвилин стояв і

прислухався, але всі вже спали.

Як Юрій і сподівався, сейф

виявився замкнутим.

“Викрутка тут не допоможе”, —

розчаровано подумав . Але в кутку серванта, звідки він щойно

витяг сейф, лежала в’язка ключів. Почав ними по черзі колупатися в

замку. Один ключ виявився від сейфа. Тремтячими від хвилювання руками

відчинив. Єдиного не хотів, аби раптово прокинувся дід. Боявся його

чомусь більше, ніж матері чи сестри. Та й перешкодив би він

покопатися в сейфі.

Неодноразово і раніш онук викрадав

з дому різні речі, комусь збував. Якось виніс навіть півтора

кілограма сала. Продав чи обміняв на щось, невідомо. І ось тепер в

Юрія був, як він собі уявляв, цілий скарб. Залишалося його тільки

взяти і винести з хати, аби ніхто не бачив...

Зазирнув у сейф.

Зверху лежало з півтора десятка різних фронтових нагород та

післявоєнних ювілейних медалей. Тут же був й фотоапарат “Київ”.

Особливо зацікавила його старовинна п’ятирублева золота монета із

зображенням російського царя Миколи ІІ. Юрій інстинктивно відчув, що

монета дорого коштує. А це було для нього головне. Зрозумів,

що всі ці речі належать дідові.

У сейфі були й інші золоті

вироби: два ланцюжки з кулонами, на яких зображена Діва Марія,

обручки з дорогоцінними каменями, сережки.

Юрій витягнув із

сейфа всі золоті речі, позапихав їх в кишені штанів, котрі висіли на

стільці біля ліжка. Потім замкнув сейф, поставив, де він був раніше.

Знову з допомогою викрутки зачинив дверцята серванта й пірнув у ліжко.

Спав

злодій довго. Вранці мати й дід кудись пішли. Сестра почала наводити

в хаті порядок. Брат чомусь весь час сидів у своїй кімнаті. Але під

обід вийшов до Олександри, стягнув з підлоги доріжку й попрямував до

виходу.

— Ти куди? — зупинила його сестра.

— Винесу

доріжку на подвір’я й там виб’ю з неї пилюку. Тобі буде менше роботи, —

пояснив Юрій.

Сестра здивовано подивилася на брата, але

більше нічого не сказала.

Злодій вийшов з хати, кинув під

порогом доріжку й попрямував до готелю “Рівне”. Звідти маршруткою

поїхав на вулицю Миру. Там зустрів цигана, якого й раніше частенько

бачив.

— Тобі золото треба? — запитав.

— А маєш?..

Покажи-но...

Юрій повитягав з кишені всі золоті речі, які

викрав із дідового сейфа. Циган їх прискіпливо оглянув.

— Де

взяв? — поцікавився.

— Де взяв, там їх уже немає, —

посміхнувся Юрій.

— Скільки за все хочеш?

Юрій не

знав, скільки коштують всі ці вироби, й дивився на цигана, чекаючи, що

той сам їх оцінить.

— Сімсот гривень береш?

— Давай, —

погодився Юрій...

Всі гроші Яворський витратив досить

швидко. У кишенях залишилося тільки повітря. Треба було знову десь їх

роздобути. Згадав, що у сейфі є ще одна цінна річ — фотоапарат

“Київ”. Вночі витяг його із сейфа, а вранці на проспекті Відродження

продав за тридцять гривень таксисту.

Згодом домашній

злодій так само витяг із сейфа нагороди діда-фронтовика, поніс їх на

Центральний ринок до знайомого кіоскера, котрий збирав старовинні речі.

Чиї нагороди? — запитав кіоскер.

— Покійного діда...

Проте

кіоскер чомусь відмовився їх купити.

Аби не нести нагороди

знову додому, Юрій безплатно залишив їх кіоскеру.

Більше із

сейфа брати не було чого,а гроші десь треба роздобути.

Коли в хаті знову залишилась тільки сестра, він зняв із стіни

барометр, запхав під светр й поніс на ринок. Незнайомий чоловік купив

його за двадцять п’ять гривень.

Можливо, рідні й не дізналися

б так швидко, що наркоман опорожнив сейф, бо не часто туди

заглядали. Але одразу помітили, що на стіні немає барометра. Що його

зняв Юрій, сумніву не було. Адже не вперше він обкрадав своїх. Дід

Горлов мав старий білого кольору “Запорожець”, але на автомобілі уже

не їздив. Не той вік, не те здоров’я. Дозволив їздити на ньому Юрію.

Внук також мало ним натішився. Одного дня заїхав “Запорожцем” на

Центральний ринок, там його розукомплектував та й розпродав на

запчастини.

Без крадіжок він уже не

може жити. В кого красти — у своїх чи чужих — йому однаково. Сім років

вживає наркотики. Вони забрали у нього не тільки честь та совість.

Здоров’я також з’їли. Якби тільки його, але й тих, хто з ним проживає,

дихає одним повітрям.

Незважаючи на молодий вік, Юрій уже

тричі побував на лаві підсудних. А недавно знову туди сів. Для наркомана й

злодія тюрма вже стала рідним домом.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

Вы поддерживаете вступление Украины в НАТО?

Реклама