клубу ніде присісти. Відвідувачі- переважно чоловіки. Сидять з горілкою і
пивом. Якось вдалося примоститися до двох хлопців. Слово за слово і
зав"язалась розмова про сільське життя- буття.
40-річний Віктор
працював в районному центрі Сарнах на консервному заводі.Чоловік, дещо
тверезіший за товариша по чарці, розповідає: -"У жовтні завод
закрився.Зараз стоїмо на біржі. Мені кожен місяць видають півтищі
гривень. Правда, платню часто затримують. П"ю на товаришеві гроші. І
Валєра -киває на сусіду,- теж без роботи.Він із заробітків приїхав
місяць тому, пристав до старшої жінки. Вона з грошима і величезною
хатою.Так її чоловік тоже пару днів тому повернувся із Польші, із
заробітків. І викинув Валєру з хати.
-Як щось скалимимо-йдемо в
генделик-продовжує Вітя.-А як нема, затарюємося самогоном. Моя колишня
однокласниця жене.Продає пляшку за 10-ть гривень.Часто дає ...в
борг-сміється.Поїде в Сарни ,позбирає бутилки. Вдома розіллє пійло, а
потім продає клієнтам-кому чикушку, кому півлітру. Люди
спиваються.-продовжує далі. - Он Саша,сусід мій, на рік від мене
старший, працював будівельником в столиці. Вдома залишав дружину з двома
дітьми. Я подзвонив йому, що жінка почала пити, діти недоглянуті.Він
заробляв гроші на дітей, а вона прогулювала.Я знаю,як тяжко приходять
гроші там на заробітках...Не видержав,подзвонив йому.Тут, більшість, з
тих,що сидять теж були на заробітках переважно на будівництві в Києві та
за границею. Але там тоже криза,масово скорочують, ясно, що наших в
першу чергу.На весну знову думають податися за кордон-чорнороби потрібні
за будь-яких умов.Друззя двонили,що прибиральником можна встроїтись без
проблем. Хтось же мусить гімно вигрібати.Там-у Європі на таку роботу
погодяться за шалені бабки.А ми,за копійки чистити будемо. В Немовичах
кожен десятий, може й більше на заробітки їздить..
Частина друга.
До розмови приєднується сусідка Марія,що зайшла в ганделик купити
мінеральну воду і побачивши мене,підсіла до нас із склянкою газованої
води -"Найважче заробітчанам восени.Два роки тому,як вернулася з тієї
Польщі,казала ,що ніколи більше не поїду туди,хай провалиться ота робота
на їхньому полі..Різали ми в пана капусту.Минуле літо там видалося дуже
дощовим.Цілий день ноги в мокрій липкій грязюці.Спали в холодному
мокрому підвалі."Не поїду більше ніколи"-так всі кажуть,їдуть бо
мусять.Маруся роздумує,що не пустила б свою дитину на чужину.Ну й, що,
вивчила я своїх синів в інститутах.Думала,будуть вдома працювати...та де
там сидять без роботи...пенсіонери не уступають свої місця,якісь закони
нерозумні у нас-молоді сидять,а старі працюють,чи прикидаються,що
працюють,яка робота з пенсіонера.Хіба ж не можна ввести такий закон-або
одержуєш пенсію, або платню,коли працюєш,от тоді відразу ж все стане на
свої місця.А то молоді змушені їхати на заграниці."
-"Чого ж тоді їдете туди збирати капусту,що не можна дома
вирощувати городину,чи не вмієте?-тихенько,але в"їдливо спитав я. Маруся
тільки гірко,якось по іронічному усміхнулася -"Все вміємо,все в нас є,і
ми не гірші від тих "панів",але куди ми збудемо вирощене.Адже в нас
все "схвачено".Ще й слова такі видумали, "схвачено",
якийсь"відкат",ледве допиталася в людей,що то та ж "взятка".Ми ж не
дамо.От і везуть сюди заграничні овочі,кажуть,що навіть арабську
картоплю.Де ж таке видано,коли таке було? А як,що не дай боже
непогода,що тоді?От в тій Польші,хазяїн впевнений;чи посуха,чи
неврожай-держава допоможе-а в нас?...Треба йти збиратися в дорогу.Оце
взяла дві бутилки води на путь-завтра їду зі своїми хлопцями..."
"-Ось так порожніють сільські хати,вдома залишаються лише старі і
діти.Усі хто може працювати,весною "відчалюють" за кордон.Бо що в нас в
Україні-доки влада меле язиком,а дітей нам за що нагодувати.Що робити,
скажіть що робити? Коли в селах роботи нема.Добре в кого є старі
батьки,то хоч за їхню пенсію якось можна перебитися.А як нема? То хоч
вмирай.От і їдуть наші "вкраїнці" в "заграниці"шукати добрих панів на
чужині..."- перебиваючи один одного,виливають свою безвихідь мої хлопці
Вітя і Валєра.
Примітка.Імена змінені і генделик теж.
