Карпатський знахар. "Орфей" то мабуть музикальний бог...

Це не просто дивно, а

дивовижно: багато працівників чудових сучасних магазинів не знають

навіть, що означають їхні назви.

Мою

кількаденну подорож вулицями Рівного та відвідування різних торговельних

закладів можна було б назвати “ходінням по муках”, якби не спілкування з

людьми, котрі хоч і з деяким подивом, але й з розумінням зустрічали

запитання: “Що означає назва вашої крамниці?”. А найбільш “фіолетово”

було до моїх зацікавлень молодим людям, котрі зовсім недавно зі

шкільного порога і рідного дому поринули у крутіж торгівлі та бізнесу.

Який багаж — освітній, моральний — взяли вони з собою, ці випускники

луцьких шкіл — 7-ої, 9-ої, 17-ої, 22-ої, обласного ліцею-інтернату?

Звісно ж, не лише від педагогів це залежало, та все ж...

— Від

чого походить назва вашого магазину — “Орфей”?— запитую в крамниці з

підназвою “Продукти харчування” на проспекті Волі.

—“Орфей”? —

перепитує Світлана. — Не знаю.

—Це, мабуть, “музикальний бог”,—

відгукується інша працівниця .

Розповідаю дівчатам красиву й

сумну давньогрецьку легенду про співця й музику Орфея та його дружину

Еврідіку і врешті ставлю ще одне запитання, якого до мене чомусь не

поставив ніхто:

—А який зв’язок має давньогрецький Орфей до

продуктів харчування і вишуканих сучасних напоїв, що яскраво-золотисто

сяють на полицях крамниці?

—Ну, це не нас, а власника треба

питати.

На цій же вулиці — магазин “Фокстрот”,

повен-повнісінький техніки для дому — телевізорів, холодильників,

пральних машин і т. п. З півгодини я витратив на те, аби хтось із

продавців мені переклав це слово англійського походження, яке у старшого

покоління асоціюється з назвою парного ритмічного танцю американського

походження. Ніхто, абсолютно ніхто (а перепитав більше п’яти молодих

осіб) не зміг мені відповісти., то відповідаю я: англійське слово “foxtrot” складене із двох

слів “fox” (лисиця) і “trot” (швидкий крок). У логотипі магазину є образ

лисиці, то продавці могли б здогадатися про зміст назви закладу, в

якому працюють. Але знову ж: як пов’язати хитру лисячу мордочку з

технікою для дому? Може, тут криється якась таїна бізнесу? І невже ми, українці, всі такі байдужі, що нікого ця таїна не цікавить?

Ближче

до центру міста — “секретний” у своїй назві квітковий магазин

“Лілі-лайн”. Потім — “Revlo ”, “Олдем”, “Тигрес”, “M G”, “Plati um”, бар

“Cherry”. Цікавенькою вийшла бесіда в магазині “M G” (“Манго”). На одне

з моїх запитань із лексики одна з працівниць виявила, либонь, надмірну

скромність:

—Я даже відповідати на це питання не буду.

—А

хто з видатних поетів написав: “Якби ви вчились так, як треба, то й

мудрость би була своя...”?

—Франко, чи що? — спробувала вгадати

друга юна особа. Не вгадала...

Дівчата, що працюють в

“Лілі-лайні”, теж без особливого успіху пробували мені цю хитромудру

назву розтлумачити. Взагалі, тих “лайнів” в Україні розвелося чимало. А

чого ж, он телекоментатори футбольних матчів уже, либонь, і забули

називати рідною мовою лінійного суддю — усе “лайнсмен” чи то “лайсмен”. А

чого ж, звучить! А своєю? “Дастьбі... Колись будем і по-своєму

глаголать” (Т. Шевченко). У якийсь момент між бесідами у зашифрованих

іноземними, абревіатурними й абсурдними назвами “точках” нинішнього

підприємництва подумалось: мабуть, саме тому й не люблять Шевченка

вороги української нації, нищителі й отруювачі бруднослів’ям нашої мови,

що він геніально-пророче передбачив, висміяв і затаврував перевертнів,

недолюдів, правнуків поганих, лукавих і недовчених “моголів”.

У магазині

“Евросеть” молоді люди, котрі зустріли мене, потенційного покупця,

російською мовою, не могли навіть уявити, що назву їхнього торговельного

закладу можна перекласти українською. Та й ніхто з чималенького

колективу не знав, що “сеть” — це або “мережа”, або справді “сіть”,

“тенета”. “Перекладу вимагає закон”,— пробую пояснити, але марно.

Тією

чи іншою мірою задовольняли мої зацікавлення в магазинах “Крез” (назва

походить від імені царя стародавньої рабовласницької держави Лідія і

символізує багатство), “Там Там” (ці два слова, чомусь не зв’язані між

собою жодним розділовим знаком, виявляється, означають не азіатський

ударний музичний інструмент, а всього-на-всього побутове, безадресне

визначення місця, напрямку), “Авіва” (від назви єврейського місяця й

міста “Тель-Авіва”), в аптеці “Сальве” (буцімто побажання здоров’я),

кафе “Фелічіта” (“Щастя”). А от приємна розмова з завідувачкою

гастроному “Салют” на проспекті Перемоги ані на йоту не наблизила до

пояснення взаємозв’язку між назвою магазину і продуктами харчування. На

вулицях міста що не крок, то “Diawest”, “Diesel”, “Roshe ”, “Media”,

“Life:)”, “Megasport”, “Digital Phota Txpress”, “Clty Life”, “Gedeo

Richter”, “Capri”, “Reporter” (обов’язково з наголосом на

передостанньому складі, як сказала працівниця Оксана, оскільки це назва

польської фірми).

Господи, скільки ж може бути порушень мовного

законодавства і публічного словесного абсурду в одному лише не такому

вже й великому українському місті?! Є ще ж “русько-украйонський”

“Волиньтабак”, немилозвучно-двозначний “Вопак”, українсько-англійський

“Київстар”, отруйна “Ефа”, бозна-яка “Емуна” і т. д. Ні, мабуть, це не

просто хохляцьке приниження перед іноземщиною, свідоме чи несвідоме

“оглуплення” громадян, а справжня мовна окупація краю і України при

дивовижній байдужості влади до проблеми захисту національного

інформаційного простору.

Ні, мову народ збереже, як беріг

протягом століть колоніального рабства й насильства. Але що заважає

високим, високооплачуваним державним посадовцям і нижчим за рангом

службовцям уже негайно, сьогодні й завтра “власть употребить”, тобто

виконувати закон? Ніхто ж не відає, коли свідомість громадян стане

настільки високою, що порушників закону чи зрадників мови просто не

буде.