Дивлячись на склянку з водою, оптиміст скаже, що вона на половину
повна. Песиміст - на половину пуста. Кожен із них бачить одне й те ж,
проте через призму власних ціннісних, ідеологічних та ідейних
переконань, трактує побачене порізно.
В сьогоднішніх умовах,
ситуацію зі склянкою можна екстраполювати на українську опозицію.
Одні,
попри її не активність, бачать в ній потенціал на шляху до зміни влади.
Інші - ставлять діагноз "мертві бджоли не гудуть". Існує й третя
сторона, котра уособлює цю саму опозицію, і ось уже який рік за
допомогою "опозиційної чаші" напивається терпким владним вином, не
бачачи після того ані власних громадян, ані власної країни.
Яка ж
вона насправді, ця опозиція? Повна сил на шляху до завоювання серця
українського виборця? Чи "розбите корито" із відлунням "бізнесового
рохкання"?
Відповіді на всі ці питання не за горами.
Лакмусовим
папірцем опозиційної живучості стане "головне шоу країни" - місцеві
вибори. На них і побачимо, чи готова перемагати опозиція, і які в неї
перспективи.
Поки що ж, маємо те що маємо.
