Це моя роль.. І ніхто не посміє забрати її у мене.. Я жив для цього, виношував її немов дитину під серцем. Вона моя..
Марко був актором.. Актором до останньої клітки. Він жив сценою, жив своїми ролями, жив для них.. Про нього ніхто не знав, про нього ніхто не чув. Єдиними його глядачами були бомжі та сусіди, перші заходили, щоби десь переночувати, другі - для того щоб навести порядок після чергової вистави. Йому було байдуже.. Він, виснажений грою та кінськими дозами алкоголю непорушно лежав у закутку на купі списаного паперу.. То було його все.. його світ, створений лише для обраних. Лише для нього. У свої неповні тридцять він досяг акторської Нірвани, якщо така існує. Скляними очима спостерігав за каплями дощу, що повільно сповзали по вікні і творив.. Марко шукав свою роль. Він знав, що саме тут, на запльованій підлозі, поміж недопалків і порожніх пляшок є істина. Він чекав, поки вона йому відкриється. Це мало бути щось на зразок феєрверку. Він лежав і чекав.. до вечора.. до чергової вистави. Він майже не виходив на двір.. там не було місця для нього. Всім необхідним Актора забезпечували «гості». За цигарки, трішки їжі і випивку Марк дозволяв залишатись на ніч усім бажаючим. Часто, слухаючи стогони, що доносились з сусідньої кімнати, він намагався уявити, те, що твориться за стіною. Як п’яна тварюка шматує брудну білизну незнайомої повії, впивається у виснажене тіло, вдовольняючи свою збочену фантазію. Марка рвало прямо на підлогу.. потім хтось прибере. Він пив.. пив, щоби втекти, щоби не чути, не бачити, пив, щоб забути. А потім починалась вистава.. Щоразу нова. Розсікаючи густий туман з сигаретного диму, на сцену виходив Маестро. Вмирав і народжувався кимсь іншим.. він жив роллю, поки тривала вистава.. Сьогодні він тиран, завтра – немічний каліка, а може збідована кобіта, в якої вдома троє голодних дітей і яка продає себе, щоби хоч чимось заробити на існування. І він продавався, ламав собі руки, розбивав посуд об стіни і друзки летіли по всій кімнаті.. це був салют, салют на його честь.
Завіса
Новий вчорашній день…
Так було не завжди..
… останній курс універу, у нього попереду ціле життя. Є запрошення на хорошу роботу. Майбутнє видавалось безхмарним.. Вона сиділа на тротуарі і плакала. Біля ніг – пошматований букет.. Він пройшов повз.. зупинився, поклав руку на її плече і..
Марко зник.. продав телефон, розсварився з усіма знайомими, його відрахували з університету. Та це все вже не мало для Актора ніякого значення. Вона відкрила йому очі. Вказала шлях до головної ролі, допомагала писати п’єси. А потім зникла так само раптово як і з’явилась у його житті. Померла від передозування.. Вона не була йому більше потрібна.. Йому більше ніхто не був потрібен. Він знайшов своє покликання, залишилось знайти свою роль.
Це сталось вночі. Він розплющив очі і істерично розреготався. До ранку Марко так і не заснув. Він чекав на сонце. Навіть забув, як воно виглядає. Знайшов у квартирі душ і був дуже з того здивований. У нього був душ! Насолоджувався кожною краплиною, що падала зверху. Жадібно хапав воду долонями, тішився, немов дитина. Він вийшов надвір.. Цілий день блукав містом, у глибині душі виринали спогади.. приємні спогади. Марко посміхався випадковим перехожим і ті, немов відчуваючи радість у нього на душі, посміхались у відповідь. Додому він повернувся пізно вночі з великим пакунком.
Марко роздягнувся, вийшов на балкон і запалив цигарку. Надворі не зважаючи на осінь було достатньо тепло. Жовто-смарагдові дерева, освічені нічними ліхтарями сонно похитувались у такт його диханню. Він був задоволений. Так і мало бути.
У пакунку була рушниця.
Марко, рушниця і єдина куля – головні дійові особи.
Він не відчував болю. У нього було ще трошки часу. Зовсім трошки. Марко лежав скручений на підлозі і спльовував кров’ю..
Це моя роль.. І ніхто не посміє забрати її у мене.. Я жив для цього, виношував її немов дитину під серцем. Вона моя..
У кімнату забігли сусіди. Він бачив, як вони метушились над його мертвим тілом, як викликають швидку, як молодого студента з нижнього поверху знудило у кутку. Він піднімався над ними і радів.
Вистава вдалась на славу.
