Притча "Піщане мовчання"

Вітер із заходу мандрував і по дорозі зустрів Воду, Вогонь та Пісок.

Запитала Вогонь – що ти шукаєш? Чому мандруєш? Вітер відповів – я шукаю дім, куди можна повертатись після виснажливих мандрівок, друзів із якими цікаво погомоніти та сперечатись, пристрасне кохання.

- А, можливо, ми будемо тобі домом, друзями та коханням? – Вода поцікавилась.

- Можливо… - відповів Вітер.

Тільки Пісок увесь цей час мовчав.

Наступного дня Вода сказала - а давай, Вітре, поговоримо.

І почали Вітер з Водою бесіди вести. Цікаві і довгі. Починали мову із джерела та й не зогляділися, як у океані опинилися. В океані почали сперечатись аж до шторму через який кораблі пішли на дно, хвилі накривали острови… і аж раптом зупинився вітер… замовчав… і через деякий час промовив – нам не можна з тобою дружити… геть пішов.

Припинила свою течію Вода. Усе навкруги почало перетворюватись у пустелю.

Наступного дня Вогонь сказала Вітрові – Закохайся в мене! Я між іншим вже давно тобою захоплююсь.

Вітер почав придивлятись до Вогню. Її танець зачаровував. Вітер потроху почав закохуватись... Але одного разу йому здалося, що у неї замало пристрасті і їхні почуття не занадто захоплюючі. Це обурило і розізлило Вогонь. Щоб довести зворотне вона почала не зігрівати, а лютувати і все навкруги перетворювати у попіл. Світ потроху заповнювала пустеля із попелу.

Вітер злякався і сказав, що йде геть, адже Вогонь і Вода творять лихо.

Прийшов Вітер у пустелю до Піску. А він мовчав. Помовчав Вітер із розумним співрозмовником, озирнувся довкола і зрозумів, що головне почуття міри та відповідальності.

Міра у суперечках, які не повинні руйнувати дружби і калічити чужі життя. Відповідальність за коханих людей.

А Пісок мовчав і перетворив пустелю у дім Вітру, де він сам збагнув, що до чого.

Вода – тече, Вогонь – зігріває, Пісок – мовчить…