Різдво Христове

Різдво Христове належить до великих християнських, так званих

дванадесятих свят, які церква визначає особливо урочисто. За біблійними

свідченнями цього дня народився Син Божий - Ісус Христос, якому люди

поклоняються вже не одне тисячоліття. В Україні Різдво називають ще

Колядою або Корочуном.

Історична наука вважає, що Різдво

запозичено християнами з язических культів. У стародавніх релігіях

відзначалося народження богів - давньоєгипетського Осіріса,

давногрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят

припадали на кінець грудня - початок січня, в дні зимового

сонцестояння, "повороту до весни".

У процесі свого становлення

християнська церква поступово витісняла давні свята. Спочатку 6 січня

було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У ІV

столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня - хрещення та

богоявлення. І лише наступного століття Різдво Хрестове міцно увійшло в

життя християн. Розбіжність в святкуванні Різдва західними і східними

церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними

системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим

стилем), а католицька церква - 25 грудня за новим стилем.

У Х

столітті християнство було запроваджено на Русі й відтоді свято Різдва

Христового стало невід"ємною частиною нашої культури. Разом із вірою

Христовою в Україні та за її межами набули поширення такі народні

традиції, як колядування та щедрування. Коляда - це гімн Христу,

оспівування його народження. У щедрівках славлять природу, закликають

весну.

Першими оповісниками народження Христа у давнину були

діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи

колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на

душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками,

горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим

щедрішим для її господарів буде Новий рік. Колядували, як правило, лише

хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за

давнім віруванням на великі свята першими мають з"являтися представники

чоловічої статі.

Різдву, за церковним статутом, передував

чотиритижневий піст. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю

білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали

килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою

свічкою чи лампадою.Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят -

дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив).

Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного - для

забезпечення багатого врожаю. З давніх-давен помітили: у який день

приходить Різдво, у такий же день слід починати збір врожаю. Особливого

значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай.

Переддень Різдва - Святвечер (або Багата кутя) починався з появою на

небі першої зірки. У цей день піст був особливо суворим. Крім куті на

столі обов"язково стояли 12 страв: грибні, ягодні, пиріжки з квасолею

чи капустою, смажена риба, борщ з рибою і грибами та ін. Першою

починали їсти кутю - найголовнішу обрядову їжу, неодмінний символ

різдвяно-новорічних свят. Далі годилося скуштувати всіх страв,

запиваючи їх узваром. Під час вечері батько виходив з кутею на двір і

кликав: "Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти. Якщо не хочеш, то не

йди. Не морозь ні ягняток, ні поросяток, ні теляток". У такий спосіб

задобрювали сили природи, щоб майбутній врожай був гарним. Кутю також

кидали в криницю або річку, щоб не було посухи.

Посуд од

пісних страв ретельно мили, оскільки наступна їжа вже мала бути

скормною. Починалося різдвяне розговіння. Неодмінними пригощаннями на

святковому столі була свіжина: ковбаси, окорок, тушковане або смажене

м"ясо, холодець, інші традиційні українські страви.

Завершивши

обрядову трапезу, діти після спочинку розносили гостинці своїм родичам.

Ті з нетерпінням чекали бажаних гостей. Нарешті з"їжджалася уся родина

й сідала за святковий обід, який тривав допізна. Ніхто із присутніх не

згадував сумних історій, бо це трапезування мало "очистити всіх од

скверня і об"єднати злагодою та любов"ю".

Надвечір село знову

оживало - починалося масове колядування. У різних регіонах воно

проводилося по різному: на Покутті колядували ще напередодні Різдва, на

Лівобережжі - першого дня, а на Поділлі - водили ватаги лише другого

дня свят. Готувалися до цього заздалегідь - виговляли колядницькі

обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні

колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана -

хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі

поважали. Крім того він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній

вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг - білі та коричневі кожушки

й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові

ватаги залежно від регіону різнялися своїм кількісним складом і

обрядовими персонажами. Обходячи оселі, колядники піснями та

відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та іхніх дітей,

бажаючи всім щастя й здоров"я на многії літа. Відомі класичні колядки

"Нова радість стала", "Ой, новина в нас, новина".

Особливо

радісним було Різдво для дітей. Ватаги хлопчаків ходили по хатах з

вертепом - маленьким ящиком, обклеєним кольоровим папером, де за

допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, що

складалися з двох частин. Одна частина була пов"язана з народженням

Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого

сюжету житейські історії про Добро і Зло. У нас, особливо в Східній

Україні, мистецьтво вертепу поступово забувалося, бо, як і інші народні

традиції зазнавало гоніння. Але зараз воно відроджується.

Наступний за Різдвом день - свято Богородиці. Особливо шанували його

жінки, оскільки воно пов"язано з Божою Матір"ю. Було за звичай у цей

день відвідувати жінок, які приймають роди, а також справляти обіди та

панахиди по померлих.

Завершується друге тисячоліття від

Різдва Христового. Повалені за цей час великі і могутні імперії, зникли

стародавні язичеськи вірування. Але вертеп (печера), де народився

Христос, зберігся таким самим, як був у момент Божественного втілення.

Знаменно те, що Віфлеємський храм Різдва над вертепом, споруджений у

330-му році, є нині єдиним в світі, де богослужіння здійснюється ось

уже шістнадцять віків. Це найдавніша церква з усіх , що збереглися.

Різдво Христове - це свято любові. Любов, котру принесло на землю

Різдво, зобов"язує нас до внутрішнього відродження, до оновлення усього

сущого: людини, сім"ї, нації, держави, всесвіту. Різдво Христове

закликає нас шанувати всі творіння Божі, зберігати природу - ріки,

поля, ліси, тваринний світ, охороняти їх від винищення й забруднення.

У світлі Різдва Христового ми повинні прагнути очиститися від скверни,

відродити наші душі й серця у покаянні, любові і всепрощенні. Різдво

Христове - як нове очищення, воно виводить нас з темряви до світла,

зцілює духовно, об"єднуючи в єдину могутню християнську родину.

У цей надзвичайно складний час становлення нашої держави ми всі повинні

пройнятися духом різдвяної любові й будувати нове життя у світлі

Христових заповідей і моралі. І нехай оцей всемогутній, преображаючий

дух світлого Народження Христового запанує в наших серцях нині, і

повсякчас, і на віки вічні! Славимо Його!