Олена Максименко Фольк нового віку або романтика з великої літери.

…Шешори.

Слово звучить трохи пошепки, в ньому чутно тертя

камінців на порогах гірської ріки, тріпотіння сухого листя, відгук

диких шаманських танців.

"Шешори-2004. Міжнародний фестиваль етнічної музики та

ленд-арту". Саме так написано на флаєрі. З'їжджаються виконавці з

різних кутків України, з Росії, Польщі, Чехії, Ірландії, Швеції,

Фінляндії… Навіть не відмічений на карті країни малий шматочок

Гуцульщини в Івано-Франківській області стає притулком для вельми

шановних гостей.

І от ти береш ноги в руки і вирушаєш до призначеного

пункту. Автостопом, поїздом, електричками, автобусом, маршрутками, на

велосипеді… Із сусіднього селища, зі столиці чи з іншого кінця країни.

Сяк-так добравшись, ти моментально забуваєш втому і захоплено блимаєш

очима - "Вау!". Описувати карпатські краєвиди - справа невдячна і

утопічна, проте перша твоя думка озвучується приблизно так: "Все,

лишаюся тут назавжди". Але береш себе в руки і хутко біжиш шукати місця

під сонцем у наметовому містечку - завжди, не завжди, а три дні жити

тут доведеться.

Фестиваль починається традиційними народними піснями у

виконанні хору гуцульських співачок. Тужливо-затяжні мотиви, дзвінкі

проникні голоси - щось подібне ти чув в дитинстві, коли за столом на

селі у бабусі збиралася вся родина. Ці мотиви в твоїй крові, тому номер

новизною не вражає. Хіба що силою. Але це тільки спочатку. Далі ти

просто не встигаєш дивуватися новим невідомим раніше граням жанру

фольку. Етно-рок, етно-джаз, етно-поп, етно-реггі… Жваво й бадьоро

співає ірландська волинка (що взагалі-то виглядає досить незвично для

волинки), народні пісні під електрогітари та ударні. Суміш традиції й

експерименту, вічного і давно забутого та нового і невідкритого.

Ще один маловідомий вид мистецтва - ленд-арт. У

перекладі - "мистецтво землі". Фантастичної форми конструкції, зроблені

з гілок, ниток, дроту, шматків тканини, стрічок і всього, що потрапить

під руку, зустрічаються, куди не кинешь оком. Навіть посередині річки.

Роблять їх як досвідчені майстри, так і дилетанти. Вночі вони оживають

свічками, що не змогла загасити навіть злива. На деревах і кущах -

кумедні ляльки з ниток або соломи. Які, напевно, теж оживають, коли

приходить ніч.

Перша ніч фестивалю - ніч на Івана Купала. Чого-чого, а

"купала" вночі вистачає всім - соковита хмара гучно виливається на

землю, наче бажаючи очистити запилені з дороги тіла чи перевірити на

витривалість студентську братію. Але "шоу маст гоу он", і нікого не

лякає розбурхана стихія. Адже грає запальна музика, та палає ватра, і

набирає швидкості скажений хоровод навколо неї. Ти подумки прощаєшся з

дахом, і чиясь міцна рука втягує тебе у коло.

Оскільки програма фестивалю уточнювалась і мінялася до

останнього моменту, зараз нелегко пригадати всі гурти, які виступили.

Але якщо зупинитися на тих, які викликали найбільші вибухи емоцій та

оплесків, то в пам'ять врізався ансамбль народних гуцульських

інструментів, гурт "Древо", польський ансамбль імені святого Миколая,

гурти з Ірландії, Чехії, Польщі та Швеції (ті мабуть найбільше

запам'ятались шаленими національними танцями, круговою джигою й полькою

до упаду, яку, хто не вмів, мав нагоду навчитися танцювати. Гурт

"Гайдамаки", "Пропала грамота" "Йогурт". Вдосталь було всього - і

серйозної лірики (що зовсім не заважало під неї вистрибувати до втрати

пульсу), і стьобу, і пісень незрозумілими нечуваними досі мовами, і

просто якісної музики. На третій день фестивалю публіку вразив

мистецький центр "Дах" дивовижною шаманською виставою "Даха-Браха" (зі

старослов'янської - "дати-брати") при світлі смолоскипів. Суміш

християнських і язичницьких мотивів, давно забутих ритуалів та одвічних

істин, що викликали неясні, але сильні асоціації. У кожного свої. Хтось

критично зауважив, що подібні дійства зрозумілі лише тим, хто фахово

вивчає міфологію і фольклористику, але для простого смертного, мовляв,

це темний ліс. Що ж, можливо дійсно не всі могли розшифрувати містичну

суть вистави, проте ніхто не лишився байдужим. Весь натовп гостей сидів

заворожений, спостерігаючи за дивацькими істотами і ритуалами на полі.

На якихось тонких підсвідомих рівнях це вражало всіх, адже це саме те,

що передається з молоком матері, на що не можна не озватись.

Контингент на полі переважно студентський. Ти

зустрічаєш силу-силенну старих знайомих зі свого міста, і силу-силенну

нових знайомих покидаєш по закінченню фестивалю. Народ, вдягнений з

усією належною ситуації химерністю. Українські вишиванки з нещадно

рваними джинсами, шотландські кілти, середньовічні довгі сукні... Тут

же і добрі місцеві бабусі, що навчають нетямущу молодь правильно

танцювати хоровод, і дітлахи, що без комплексів заводять дружбу зі

студентами. Хоровод навколо вогнища у вирі іскор та дощу схожий на

якийсь шаманський ритуал братання, коли тебе міцно тримають незнайомі

руки і ти всіма силами стараєшся не відпустити їх на скаженій

швидкості. І раптом незнайомі люди стають зовсім рідними, і хтось, не

ховаючи емоцій, кричить: "Люди! Я вас всіх люблю! Ви молодці!!!".

Але справжню спорідненість і близькість ти відчуваєш,

коли у двохмісний намет від дощу і холоду ховається шестеро людей, і

коли прокидаєшся в позі ембріона і виповзаєш на білий світ з під купи

солодко сплячих тіл.

Тут же для бажаючих проводяться майстер-класи з

народних танців і мистецтва плетіння ритуальних солом'яних ляльок. Тут

же тебе проконсультують щодо старовинних звичаїв та обрядів, які тебе

зацікавлять. Учасники фестивалю зовсім не страждають на зоряну хворобу

й охоче танцюють разом з усіма, спілкуються і запрошують до себе на

чай. Місцеві жителі проявляють інколи казкову гостинність, охоче

запрошують до себе всіх бажаючих і за абсолютно студентські ціни

продають оригінальні вироби власного виконання. Тут тобі і ліплені з

коров'ячого сиру вишукані коники, і національні костюми, і кераміка, і

прикраси, і все, чого бажає душа.

Ти очистишся у купальській зливі та вогнищі, випереш

шкарпетки у водоспаді, засмажиш шашлик із сосисок та хліба,

пригощатимешся пивом чи вином біля кожного намету по дорозі. Ти

забуватимеш себе в танці й музиці, ти пізнаєш суть обрядів пращурів, ти

співатимеш у великому колі народних пісень під гітари й тамтами. Ти

урочисто підкориш найближчу вершину, нехтуючи заростями ожини й

кропиви, ти пірнеш з головою в гірську річку, ти напхаєш рюкзак

цілющими травами і суверінами. Ти помітиш, що твої стрейчеві джинси

після всього звисають на тобі, наче реперські. Ти згадаєш, що час

вертатись. Прекрасно знаючи, що тепер приречений повертатися сюди

щороку...