Олександр ЖУРАВЕЛЬ. Арт-терапiя.

2009-12-25 00:02 2 559 Нравится 5

"Я припустився помилки,

що не сказав,

ти припустилася

помилки,

що не почула..."

"Я розділив Тугу зі Смертю, не знаючи, чи хотіла вона

цього. Смак Смерті - смак розбавленої ванілі" - можна почути від

акторів даного театру.

Це - шокова терапія, яка виставляє глядача за його

"соціальний панцир", це спонукання глядача до рефлексії. Це -

експериментальна театральна студентська студія "РАМЗЕС", в стінах НПУ

ім. М. П. Драгоманова.

Перші спроби зацікавити публіку не мали успіху - глядач

сказав - "Кльово!", і на цьому все скінчилося. Тому було прийняте

рішення - змінити ім'я та амплуа театру, змінити концепцію мистецтва та

філософію творення, хоча тема життя та смерті, любові та ненависті

залишилася традиційною. Це стало новим поштовхом в творчості - нова

робота, нові репетиції, нові злети і падіння. Хто знайомий з творчим

процесом, може погодитися - це полігамія, адже на сцені моногамія

неприпустима. І не лише на сцені, взагалі в Мистецтві.

Скоро студія набула ознак академічного театру з усіма

його етапами становлення: зустріла глядача, захопила та спровадила у

життя з своїм поглядом, без нав'язування, без критики.

Нічого нового не зіграли, але по-новому -

стовідсотково, принаймі тим, що непрофесіонали похитнули віру глядача в

ідеальне життя і надали нового бачення його, відкинули стереотипи

сприймання оточуючих нас людей, та найголовніше, що в котре були

порушені питання життя та смерті, питання внутрішнього всесвіту людини.

Останнє і було поштовхом до створення трилогії:

"Ремісія", прем'єра якої відбулася 6 листопада 2003 року; "Циклотимія",

над якою наполегливо працює творча група для того, щоб їх витвір, їх

"дитина" пішла в життя; і на самкінець "Інсайт", в якому глядачі

матимуть змогу доповнити студію, бо вони і будуть її акторами. Власне

кажучи, і дві перші роботи теж включали глядача у виставу, але "Інсайт"

виділиться на їхньому фоні.

Нове обличчя студії глядач сприйняв позитивно. Можна

сказати, він покуштував ласий шматочок, яким би багатошаровим він не

був. Робота складна за формою і за подачею, та ми зуміли посадити

глядача на "електростілець" і на протязі вистави тримали руку на

тумблері, і кожного разу давали зрозуміти, що можна натиснути... Але це

не було метою студії. Майстерно уникали "гострих кутів, прогалин та

пасток", хоча постійно усіх тримали над прірвою. Це - шокова терапія.

Адже відомо, що не кожному подобається, коли копирсаються у їхній

брудній білизні, а це надзвичайно терапевтично, саме у даному випадку -

це Арт-терапія.

Також неординарним є й те, що у роботі ми торкнулися

питань психіатрії з усією гаммою її специфіки. Глядача "заполонили"

світом Шизофреніка, його реальними та нереальними "Я". Сценарій доволі

простий, але далеко не послідовний. Досі навіть самі актори не

визначилися, з якої "сторони" вони грають свого героя. Чи це психіатр,

що хворіє, чи це його пацієнт, а можливо і пацієнт, який є і

психіатром, і звичайною людиною. Не виключено, що це розповідь хворих

про те, як вони шпигують за психіатром чи іншими пацієнтами.

Саме цим шляхом студія провела терапію і для себе, і

для глядача. Ми досягли цілі, глядач зупинився і задумався над собою і

над Світом. Це - інтроспекція, яка відкриває шлях до набуття реальності

їхнього ідеального "Я", це сходження на Олімп, за спиною якого

подолання прірви між бажаним і реальністю.

Що ж штовхнуло до того, щоб почати творити? Чи потрібен цей театр глядачу?

Спонукала, в першу чергу, розбіжність між тим, що нам

обіцяє соціум і тим, що він дає. По-друге, це споглядання сьогоднішньої

реальності і бажання хоч щось змінити, принаймні для себе. Театр - це

реальність, як і те, що навколо нас, в ньому можна пізнати те, чого в

собі не приймаєш, але споглядаєш.

Щодо другого запитання, чи потрібна студія, в

будь-якому випадку - так! Навіть якщо на меті самореалізація та

самоствердження. Адже ми об'єднані для створення чогось, що буде дано

людям, що буде ними сприйняте чи ні. У когось це викличе рефлексію, а

можливо й ні, але це - життя, і студія на це орієнтується. Орієнтується

з надією, що така робота по-особливому вплине на глядача і той

замислиться: як він діє, і чи це правильно.

Навіть якщо студія вкрай негативно впливає на глядача і

на саму себе, це не має особливого значення, бо істина одна - смерть

через народження. Одразу потрібно зазначити, що в роботах немає жодного

насильницького акту чи агресії. В житті даний аспект присутній, студія

підводила глядача до цього, але ніколи на спусковий гачок не натискала.

Це і було метою студії. Після такого конфлікту дійство продовжувалося,

надаючи глядачу змогу зрозуміти, що життя може йти далі і що воно вкрай

різноманітне і захоплююче. Ми доводимо глядачеві, що не взнаємо, як

буде далі, якщо...

Члени студії прийняли дану позицію, тому спрямовують своє життя на пізнання.

І на самкінець, чи варто говорити про те, що творчий

склад студії себе вдосконалює; розширює свій світогляд; виховує

емпатійність; набуває статусу активної, мислячої, творчої особистості;

відкриває нові можливості пізнати і зрозуміти себе та оточуючих -

думаю, не варто.

Нині студія співіснує з різними соціальними структурами

та організаціями - системами, черпає з себе фізично, а саме головне,

духовно ресурси, які набувають форми та положення у цьому світі речей.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

Вы поддерживаете снятие моратория на продажу земли сельскохозяйственного назначения?

Реклама