Кожен рік, 25 травня в День Києва, мещканці та гості
міста Києва, перебуваючі на Андріївському узвозі, стають свідками
вистави, головними діючіми особами якої є молодь нашого міста, що
збирає розгублені історією сторінки з життя свого народу, котрий відчув
на собі як смутні часи розбрату, так й радісні - товариського єднання
поляків і українців. Цих молодих людей поєднала і згуртувала одна-єдина
мета - з'ясувати хто вони, хто їхні пращури, що мешкали в цій країні в
XVll столітті, але, разом с тим, кожен з них відчував, що їх єднає ще
щось - їх давня історична вітчизна - Polonia. Це й стало поштовхом до
створення об'єднання "Братство рицарське "Полонія".
В один з таких теплих вечорів по стародавній,
виснаженій святковою метушнею вулиці, крокували польські вершники, що
ніби зійшли з полотен великого майстра Яна Матейко. Ласкаве сонце
тішилося в важких складках оксамиту, грало на золоті шамеронів
кунтушів, а легкий вітер перебирав пір'ям в шкоф'ях шляхетських шапок.
Старі кам'яниці завмерли, їх вікна хотіли затримати ці чарівні
відображення, що розбудили в пам'яті міста старі часи, коли бруківкою
ступали коні польської і української шляхти і для міста це було зовсім
не дивно, а навпаки, це були братні і добросусідські відносини двох
народів, що жили в одному місті, мали одну віру і єдину державу - річ
Посполиту...
Титул "братство", що стоїть першим в назві організації,
не є випадковим. Ще на початку XVl століття видатний польський
письменник, промовець і публіцист, канонник пшемишський Станіслав
Ожеховський (1513-1566) писав: "...я є кожній людині в Польші рівний за
вільністю, правом гербом і королем, і горлом...". Саме на цих засадах
шляхетської, тобто рицарської рівності й працюють члени організації.
Напрямок діяльності, який обрали ці молоді люди, -
історична реконструкція - максимальне зближення з оригіналом, тобто
коли річ або дія, яку реконструюють не просто схожа на оригінал, а саме
ії існування й кожна ії деталь підтверджена історичними документами і
відтворена не новими технологіями, а так, як ії робили за давніх часів.
Першим кроком на цьому шляху завжди стає вивчення
літератури, хоча, слід попередити, це зовсім непросто. І нерозуміння
оточуючих, посмішки "друзів", це ще не найгірше. Більшість проблем
завдає відсутність інформації. Та незважаючи на все це, "слідопити"
завжди найдуть змогу просуватись уперед, тобто назад, у минуле. Крок за
кроком, вивчаючи та аналізуючи музейні зібрання, альбомні репродукції,
архівні записи, словники, монографії, вони з'ясовують цікаві речі з
яких, як зі шматочків смальти, складається мозаїка побуту XVІІ століття.
І лище тоді можливо зробити другий, "практичний" крок -
відтворити костюм, кожна деталь якого немовби народження дитини після
довгого періоду вагітності і очікування. Отак, збираючи по дрібничкам
"своїх дітей", реконструктори можуть годинами доводити існування саме
такого пассамону, галону чи гудзика, саме такого кольору чи відтінку. А
коли настає хвилююча мить першої примірки...
То це треба бачити на власні очі! Коли син навипередки
з батьком поспішають до дзеркала, щоб впевнитися чи так ліг оксамит, чи
ні. А коли молоді пані в сорочках з тонкого батисту, кшталтах та
черевичках виходять із сусідньої кімнати, то все марніє в порівнянні з
ними: свіжі, ніби бутони квіток на зорі, від яких неможливо відірвати
очей, і вже не важливо, чи так ліг оксамит...
Вдягаючи свої костюми, вони знімають машкару сьогодення
і починають жити (саме так - жити), бо це не лише гарний одяг, що
підкреслює кожну лінію твого тіла - це спосіб мислення, де кожен рух,
слово, вчинок і навіть погляд - відповідальність перед минулим і
майбутнім.
Рівень майстерності праці об'єд-інання "Братство
рицарське "Полонія" підтверджують чотири дипломи за "І" й три за "ІІ"
місця, за репрезентовані сім костюмів, здобуті на ІІ Міжнародному
фестивалі "Княжий град", що відбувся в один з днів Києва. І це не все.
Також на цьому фестивалі саме "Братство рицарське "Полонія" вибороло
перше місце в номінації "Реконструкція історичного танцю" за
представлену програму: "Полонез. Ленглер. Погожелець Мазурок",
покладені на музику XVll століття.
Здобуті дипломи стали нагородою за річну кропітку, але безмежно цікаву працю...
Але чи можна на цьому зупинитися?
Звичайно ні...
Так само й не можливо зупинити на середині кувальний
молот в кузні, де молоді поляки реконструюють шляхетьскі шаблі, не
можна зупинити майстра за виготовленням рицарських обладунків або
завзяту гаптувальницю за золотим шитвом...
Дякую за увагу до мене