пономаренко Алдина Сергеевна2009-03-16 10:55
ВідповістиПодобаєтьсяНе подобається
Сховавшись від жорстокого світла, серед сліпих тіней,
Ми діти темної ночі, полюєм на людей.
Блукаємо світами на протязі століть
Від ночі до світання безсмертя нас гнітить.
Хрестами шкіру палять нам та на хвости нам сиплють сіль,
Вбивають тисячами нас, та ми існуєм
Як існує біль... Наш біль... Наш біль...
*Я той, хто воскрес, викрав я власний труп
І ховаюсь в підземеллях й на горищах халуп*
Смерть та розпад, сморід трупів та брухт
Ми не маємо ні раю ні пекельних мук.
Лиш стигмати на руках мовчки зраджують нас
І нагадують про тихий та похмурий час.
Відчувши поцілунок мертвого коханця ти будеш в забутті
Та відродившись серед нас ти станеш принцем в темноті.
А в день мільйони сонць своїм сяйвом спалять всіх,
Та склепи збережуть нас від проміння їх.
