Усе
менше залишається в Києві дерев, які є свідками історії міста. У
найбільшому за площею місті України, яка становить близько 1000 кв. км,
налічується всього кілька десятків ботанічних пам’яток природи — старих
лип, каштанів, дубів, які були і залишаються окрасою міста, свідками
його слави, величі і падінь.
На одній із
найстаріших вулиць Києва — Володимирській, на відрізку від бульвара
Шевченка до Софійського собору — збереглося досить багато вікових
дерев: 12 лип серцелистих, 8 ясенів звичайних та 12 гіркокаштанів
звичайних. Вік дерев — 150–200 років, висота — до 20 м, обхват
стовбурів — до 300 см. Збереглися у Києві і платани. Для нашого міста
це рідкісна, екзотична порода, маємо не більше двох десятків дорослих
представників цього виду. Найкращі за станом і найбільші за розмірами
дерева ростуть на Хрещатику (у дворі будинку Київської міської ради).
Висота їх сягає 20 м. Перші посадки цих дерев здійснено у 1947 р.
Наступна ботанічна пам’ятка — вікова липа, яка збереглася на території
Київського дитинця, що на Старокиївській горі біля залишків фундаменту
Десятинної церкви у місті святого князя Володимира. Цьому дереву
приблизно 500 років, висота його — 5 м, обхват стовбура — 300 см. Липи
вважаються найбільш поважною і цінною в природно-історичному відношенні
пам’яткою живої природи міста у номінації «дерева». Вікові липи і
каштани зростають і на території Києво-Печерської лаври, заснованої у
1051 р. Вік цих дерев становить 150–200 років, а висота сягає 20 м.
Поблизу Лаври, по вулиці Січневого повстання, 29, збереглося ще одне
вікове дерево — найстаріший у Києві ясен (його вік — 200 років, а
висота — 25 м). На тому ж Печерську, недалеко від Лаври, на вулиці
Суворова поблизу її перетину із Московською стоїть 25-метровий
«віковий» дуб, якому близько 200 років.
Печерськ
зберіг свої зелені пам’ятки. На території садиби Національної спілки
письменників України ростуть вікові дерева — береки. Садиба та будинок
колись належали синові відомого цукрозаводчика Ізраїля Бродського —
Леву Бродському. Біля будинку було висаджено кілька десятків дерев
береки, які було завезено з Італії. До наших часів збереглися лише 5 із
них. Дерева мають гарний вигляд і плодоносять.
Група вікових дерев
тополі білої збереглася на вул. Госпітальній, 18. Цих представників
живої природи взято під охорону, зважаючи на їх значний вік — 130–150
років (висота — до 36 м). Дерева були висаджені у 1855–1870 рр., коли
впорядковувалась територія, прилегла до фортеці Косого Капоніра,
Військово-фельдшерської школи та клініки медичного факультету
Київського університету. В цей час на пагорбах Госпітальних укріплень
було висаджено багато дерев. Тут же, на Госпітальній, 18, знаходиться
клен-явір висотою 24 метри, якому — понад 150 років. Дерево вважається
найстарішим поміж кленів-яворів у Києві і знаходиться, як і дерева
тополі білої, у віданні Головного військово-клінічного госпіталю
Міністерства оборони України.
У Шевченківському районі, у дворі
будинку колишньої партшколи (зараз це територія Інституту міжнародних
відносин Київського університету імені Тараса Шевченка), зростає
«платан академіка Кащенка» — єдине дерево платана східного, що
збереглося від створеного М.Ф.Кащенком Акліматизаційного саду (вік
платана — близько 120 років, а висота — 25 м). Територія
Акліматизаційного саду у 70–80-ті роки минулого століття була
забудована.
Цікаві об’єкти ботанічних пам’яток природи можна
зустріти і на Подолі. Так, поряд із площею Тараса Шевченка, на
території Інституту ендокринології і обміну речовин НАН України,
зростає дуб, вік якого становить близько 400 років, а висота — 22 м. А
на вул. Вишгородській, 45, на території колишнього маєтку Крістерів, що
колись носив назву «Кинь-Грусть», збереглося кілька дубів, лип і
каштанів, вік яких становить 150–200 років, а висота — 20–25 м. Далі по
цій же вулиці росте один із найстаріших дубів столиці, що залишився від
лісів, які вкривали схили Пуща-Водицької улоговини.
На вул.
Осиповського, 2-А, напроти Інституту харчової хімії та технології НАН
України (тут теж колись була садиба Крістерів), зростає найстаріша у
Києві ялиця, вік якої становить 150 років, а висота — 28 м. На цій же
вулиці зростає найбільший і найстаріший у Києві дуб віком 600–700
років, відомий як віковий дуб Крістера. Це унікальний об’єкт, що має
наукову, історико-культурну, естетичну, екологічну та виховну цінність.
Пам’ятка пов’язана не тільки з Вільгельмом Крістером, а й з Тарасом
Шевченком, який гостював у нього.
У Голосіївському районі на
території Головної астрономічної обсерваторії НАН України росте близько
40 дубів, які відзначили 300–400 років та мають стовбури з обхватом
близько 470 см. За легендою, під ними відпочивали чумаки, що мандрували
чумацьким шляхом, який проходив неподалік. У цьому ж районі на
території Китаївського чернечого скиту зростають 5 дерев софори
японської, вік яких сягає близько 150 років, а висота — до 20 м. Вони
були посаджені ченцями Києво-Печерської лаври у середині ХІХ ст. і є
прикладом вдалої акліматизації рослин. Скит дав притулок ще одному
київському дереву-патріарху — на його території, біля Троїцької церкви,
зростає найстаріше в Києві дерево каштана віком понад 350 років (висота
— 25 м). Як свідчать церковні літописи, митрополит Петро Могила привіз
саджанець із Валахії та посадив у цьому місці.
На території
Дніпровського району, в Гідропарку, збереглася старезна велетенська
тополя чорна, залишок заплавного лісу, яким була вкрита ця місцевість.
По вулиці Індустріальній, 2, біля прохідної заводу «Більшовик», росте
дуб, вік якого становить 350–400 років. Цей екземпляр є чи не єдиним у
цій частині міста залишком природних дібров. А найбільша і найстаріша
акація міста росте біля станції метрополітену «Нивки». Їй близько 200
років. Зараз у Києві (на Подолі та Куренівці) залишилося лише кілька
екземплярів акації такого почесного віку.
У Києво-Святошинському
районі, по вулиці Львівській, 72, росте вікове дерево туї, якому 120
років. На цій же вулиці можна помилуватися 200-літньою грушею заввишки
13 м. Дерево добре збереглось і, ймовірно, є найстарішою грушею у
Києві.
З кожним роком все більше бетону, арматури і вихлопів
з’являється у місті, зникають зелені насадження — корінні мешканці
Києва, справжні кияни. Час уже нам усім серйозно подбати про охорону і
збереження мовчазних «братів більших» — про вікові дуби і липи, каштани
і клени. Адже вони — свідки історичного минулого, які відчували і
бачили те, що ми ні у минулому, ні в майбутньому не побачимо і не
відчуємо. Бо вони старші і нас переживуть. Мають пережити.
