Одразу попереджую, все сказане мною нижче, являє собою лише мою думку. А, як відомо з думкою можна погоджуватись, не погоджуватись, або, зовсім, ігнорувати її.
Отже свята… Скажіть, хто їх не любить? Посмішки на обличчях, поздоровлення, столи, які валяться від різноманіття страв, або посиденьки з друзями в пабі за келехом пива… Або з коханою в затишному ресторані… Ех, свята. Люди залюбки святкують все, тільки б був привід. Така вже наша людська натура, що не може без гульок і тижня висидіти. А як прийде свято, то все, гуляй – не хочу. Проте не мені розповідати як вміють святкувати слов’яни, про це відомо тиячі років. В доказ цього приведу цитату з “Велесової Книги”: “І те елани знали, що руси п’ють багато” (дощечка 25).
Але є такі свята, суть та значення яких я не розумію.
Якщо хочете, візьміть до рук календарик, який зберігся з останніх перевиборів, і проживіть зі мною святковий рік.
Перше, рівно як і останнє свято року, це Новий Рік. І тут мій мозок починає нервово судомитись та відмовляється сприймати це свято. Абсурд цього дня, точніше цієї ночі, заворожує мене. Колись, дуже давно, сотні, а то й тисячі років до нас, новий рік зустрічали з приходом весни, коли природа прокидалась від зимового сну. В цей день наші прадіди приносили дари богам, співали та танцювали під лагідним весняним сонечком, а зараз? В темряві, в холоднечі набиваються черева, та промочуються горлянки.
Я розумію ідею цього свята в часи *процвітаючого соціалізму*, коли людям підсунули штучне свято, задля того, щоб вони забули про Різдво. З вати та снігу змайстрували Діда Мороза, і гайда гуляти. Аще більш незбагнене для мене те, що цій ночі приписують магічні властивості. Ну як може звичайна зміна дати подарувати людству здоров’я, щастя, радіть та благополуччя? Але ідея не погана, бо коли тисячі голів народжують світлі думки, то і життєвий шлях стає світлішим. Друга річ яка не просто дивує мене, а й дратує, це культурно-новорічна програма. Про телевізор я взагалі мовчу, бо й самі знаєте, куди не включиш, або Блакитні вогники, зі стандартним набором учасників, або новорічні мюзикли (які на 80% складаються з учасників вищезгаданих вогників). Пробачте, я забув згадати легендарний фільм “Іронія долі”, який показують по всім каналам з восьмої ранку, до сьомої вечора. Не знаю як в інших містах, але в Києві на центральних площах новий рік святкують так: на Майдан, ще з шостої вечора починають зповзатися не дуже тверезі (а точніше зовсім не тверезі) люди, в святкових спортивних костюмах, в кожного в руці декілько пляшок пива, а в кишенях “Совецьке шампанське”. Їм все одно хто перед ними виступає на сцені, бо їм вже декілька днів деже добре, і частіше за все вищезгадані пляшки зустрічають новий рік ударом об бруківку, або об сусідню голову. Кажу це як неодноразовий свідок подібного. Це не оже не дратувати, тому я, та більшість моїх знайомих давно відмовились від ткого екстріму, як святкування *в центрі*.
Після нового року йде ще більш не зрозуміле свято – Старий Новий Рік. Про це свято я мовчу, а хочете дізнатись мою думку, перечитайте попередній розділ. Лише одне питання: Чому ми святкуємо тільки новий рік за старим стилем??? Давайте кожне свято за ним святкувати. Адже так буде веселіше!
Далі йде день всіх закоханих, або День Святого Валентина. Якщо чесно, це єдине релігійне свято, яке я не сприймаю. Точніше не сриймаю те, що з нього зробили. Пробачте, якщо я хочу зізнатись дівчині в своїх почуттях, мені не треба вигадувати привід для цього, я просто про це їй скажу. А чекати весь рік день закоханих, щоб зробити це, не розумно, бо поки чекаєш, дівчина може піти з іншим. Також не треба приводу, щоб сказати коханій людині пару приємних слів, зробити їй подарунок, або запросити до театру. Пам’ятаєте мультфільм, де звірі почерзі дарували один одному великий букет квітів? Вони це робили “Просто так”, бо їм було приємно це робити, а не тому, що сьогодні такий день, і я маю це зробити. Вперше я познайомився з цим святом років п’ять тому, коли навчався в одинадцятому класі, і не можу сказати, що ідея дарувати валентинки вразила мене. Звичайно приємно дізнатись що ти комусь не байдужий, але коли бачиш, що маленькі сердечка роздають всім підряд, тільки тому, що так треба, то вся романтика зникає.
Наступне свято, то восьме березня... Я вже завмер в очікувані прокльонів зі сторони жіночої статі, але почекайте любі мої... По перше, я не в важаю потрібним святкувати Свято Римських Повій (нічого проти повій не маю, хай святкують, але всі інші навіщось себе до їх рядів записують). По друге, повторюсь, але якщо я хочу зробити приємно дівчині, мамі, бабусі, сестрі, то я це зроблю без особового нагадування. Доречі, якщо порахувати, то восьме березня, це двадцять третє лютого за старим стилем. Але день армії для військових, а я до них не відношусь.
Зробивши великий стрибок уперед, я натикаюсь на *День студента*. Якщо я ще не нажив ворогів, то наступні рядки їх мені подарують. Ні я кажу не про 25 січня, а про День студента, який святкують восени. Так от що мене не влаштовує в цьому дні, так те, що всі святкують не замислюючись що це за день. За п’ять років навчання у КПІ я жодного разу в цей день не ходив на *п’янки* з однокурсниками, бо вважаю, гуляти в день пам’яті за загиблими Чехословацькими студентами, м’яко кажучи, не етично. І коли я кажу, пояснюючи свою відмову, *Пробачте, але коли у всьому світі траур, я не збираюсь заливатись пивом та горланити пісні*, то чую у відповідь *О, опять омрачаєш праздник*.
Але то все пусте...
Щасливих всім свят.
