О капитане сумасшедшем Веделе», життєвий шлях композитора

2009-12-20 00:21 750 Нравится 2

Талант - особлива природна здібність, яка проявляється ще в дитинстві. Талановиті люди мов ліхтарики освітлюють сіре буденне життя, нагадують про високі цінності нематеріального світу, дають життєві орієнтири. Яскравими особистостями цікавляться, вони бажані гості в багатьох домах, але назвати їх улюбленцями долі неможливо. Як свідчить історія, життєвий шлях обдарованих людей не з легких, він сповнений особистих переживань, творчих пошуків, нерозуміння з боку оточуючих. Нелегка доля спіткала й митця духовної музики Артемія Веделя. Цей киянин керував хором московського генерал-губернатора, церковним хором генерала Леванідова, губернаторськими хорами церковних півчих, писав музику для богослужінь. Він міг стати багатієм, одружитися із найкрасивішою дівчиною, але обрав інший шлях…

Духовні співи на музику Веделя чутні в церквах і сьогодні у виконанні як простих прихожан невеличких храмів, так і хору Почаївської Лаври.

Народився Артемій Лук’янович в Києві десь в 1767-1772 роках. Батько Лук’ян Ведельский був майстром різьби по дереву, створював церковні іконостаси. Сім’я мешкала в будиночку, що знаходився на Подолі біля перехрестя сучасних Братської та Андріївської вулиць. Неабиякі музичні здібності проявилися у маленького Артема ще в дитинстві, завдяки прекрасному голосу його запросили співати в академічному хорі. Коли хлопчик підріс, він вступив до філософського класу Києво-Могилянської академії. Музичний талант Артемія вражав як студентів так і педагогів, не маючи спеціальної музичної освіти, він був першим скрипалем-солістом в студентському оркестрі та вдало диригував хором. Саме тому митрополит Самуіл порекомендував Артемія московському генерал-губернатору Єропкіну, як найкращого знатока церковної музики та професійного капельмейстера. Декілька років Ведельский (або Ведель, як він сам себе називав) вдало працює в Москві капельмейстером, але потім знову повертається на батьківщину.

Опинившись в Києві, композитор часто відвідує дім обер-ієромонаха Євстафія, де вечорами збиралися меломани, співи Артемія захоплювали всіх присутніх. Отець Євстафій запросив співака керувати полковою капелою і зробив його своїм ад’ютантом. Так почалась військова кар’єра Веделя.

Десь в цей же період композитор знайомиться із генералом Андрієм Леванідовим, який із своєю капелою відвідував служби монастиря Святої Єкатерини (напроти теперішнього пам’ятника Сагайдачному на Подолі). В 1796 році Леванідов запрошує Веделя до Харькова. Там композитор керує намісницьким хором і оркестром, викладає спів та музику в Казенному училищі.

Серед тогочасної української еліти було прийнято мати власні капели, заказувати для них музику та навчати співів. Музика Веделя була на стільки прекрасною, що деякі замовники ладні були платити великі гроші, так, наприклад, Дмитро Трошинський за 2 богослужебних твори виплатив композитору 300 рублів. Для порівняння Григорій Сковорода, працюючи регентом придворного хору в Петербурзі, отримував 20 рублів на рік (і це вважалось немало).

Коли на престолі замість Єкатерини опинився Павло І, всі хори та оркестри було ліквідовано, а в церквах заборонено виконувати музику, що безпосередньо не стосується канонічної Служби Божої. Ця подія різко змінила життя композитора, він виходить у відставку, повертається до Києва і залишається на самоті, відчуваючи себе і свою музику непотрібними в цьому світі.

Композитор веде замкнений аскетичний образ життя, не вживає м’яса, спить на грубій рогожці, весь час присвячує молитві і створенню музики. Невдовзі вирішає стати послушником Київо-Печерського монастиря. Але і там він не залишається надовго, бо не порозумівся із начальством. Вважаючи, що «Бог не в церкві, а в серці» Ведель вирушає мандрувати, але не на диліжансі або кораблі, він іде пішки, за що його звинуватили в бродяжництві. Але на цьому біди в житті композитора не припинились.

В Києво-Могилянській академії було знайдено книгу «Служба преподобному отцу нашему Нилу», на чистих сторінках якої начебто рукою Веделя написані пасквілі про те, що Павло І вбив свою матір Єкатерину ІІ, і самого Павла невдовзі буде вбито. Так Ведель став державним злочинцем, і з’явилася справа № 12 «О капитане сумасшедшем Веделе».

Імператор наказав відправити божевільного композитора до психічної лікарні. Там Ведель провів останні 9 років свого життя. Цікавий факт, що через декілька років Павла таки було вбито, а про Веделя говорили, що він має дар ясновидіння.

Дім для душевнохворих, куди заключили Веделя зберігся і до наших днів – двоповерховий особняк на розі сучасних Костянтинівської та Хоривої вулиць. В 1706 році в ньому нібито зупинявся цар Петро I, тому будинок і сьогодні називають ”Домом Петра I”.

Перебування в лікарні було найтяжчим випробуванням долі. Всіх хворих: п’яниць, дебоширів, буйних і спокійних держали разом. Тих, що не підкорювалися санітарам, прив’язували до ліжка, тісні палати нагадували тюремні камери. На харчування хворого в день виділяли по 5 коп. Ведель, коли йому передавали гроші завжди роздавав їх товаришам по нещастю. В 1803 цю установу скасували, а пацієнтів перевели в нову лікарню на території Кирилівського монастиря, нині це «Психоневралгічна лікарня ім. Павлова», - ул. Фрунзе, 103.

В 1808 році Лук’яну Ведельському було дозволено забрати сина додому. Там через декілька днів, під час молитви, стоячи на колінах Артемій вмирає. Не зважаючи на 9 років перебування за стінами психічної лікарні, Веделя пам’ятали і любили, провести його в останній путь прийшло багато народу. Похоронили композитора на Щекавицькому кладовищі, яке в 1930 році зрівняли з землею.

Але пам'ять про композитора залишилась: ноти його творів зберігаються в Київській духовній академії. Видано повну збірку музичних творів в серії ”Библиотека хора ”Киев”: 28 духовних концертів, дві літургії, Всенічна, Різдвяні, Пасхальні и Богородицькі співи, 20 окремих творів та список 25-ти незнайдених. Створено п’ять компакт-дисків духовної музики Артемія Веделя.

Популяризатором композитора був Василь Кук — останній головнокомандуючий УПА, який нещодавно скінчався. Їм в енциклопедичний довідник ”Киево-Могилянская академия в именах” про Веделя написано статтю.

Портретів Артемія Веделя нажаль немає, єдина річ, яка нагадує композитора - це скульптура М. Грицюка, але вона скоріше художня фантазія ніж реальний образ музиканта. На створення скульптури Михайла надихнула книга А.Колісніченко і С.Плачінди «Неопалимая купина», в якій є повість присвячена Веделю. Доля композитора вразила скульптора так сильно, що він прийняв рішення створити пам'ятник. Поспілкувавшись особисто із Василем Куком, Михайло Грицюк більш ретельно ознайомився із біографією композитора, і саме тоді в нього з’явився образ Веделя, який він втілив в скульптурі.

Грицюк працював над пам’ятником більше 3 років результатом стала велика фігура з оргстекла (145х217х70 см). Скульптор мріяв встановити пам’ятник на горі Щекавиця, де було поховано Артемія Веделя. Але дозвіл на це Михайло Грицюк так і не отримав. Сьогодні скульптура є власністю сім’ї Грицюків і знаходиться в колишній майстерні Михайла на вулиці Дашавскькій. Чекає свого часу, і може колись їй пощастить стояти на високій київській горі під відкритим небом.

Така непроста доля спіткала яскраву людину з надзвичайними музичними здібностями. Чи був Артемій божевільним чи ні визначити напевно неможливо. Але його життя і досі є загадкою: мав гроші – але не жалкуючи роздавав їх до копійки, був красенем - але не фліртував з жінками, співав завжди із такою віддачею та чуйністю, що по його щоках текли сльози.

Музика Веделя особлива, їй притаманні мелодичність, простота і виразність. Композитор гармонійно пов’язує музику із текстом, мелодії відображають найтонші вібрації душі, але разом с тим прості і щирі. Саме тому музика Веделя звучить в церквах і сьогодні, через 200 років після смерті композитора, і буде звучати в майбутньому.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

Вы планируете голосовать на местных выборах 25 октября?

Реклама
Реклама