Заходить сонце...
А я сиджу і дивлюся на нього крізь віконце...
Мої думки літають десь далеко.
Я хочу зникнути, край світу, та хоч навіть в пекло!
В моєму серці немає радості й спокою,
Одне лиш сонце поруч зі мною.
Я ніби ділюся з ним своєю бідою,
Запитую:"чому це трапилось зі мною?..."
Я дивлюся, як воно безнадійно тоне,
Десь там, далеко, де землі кордони.
Я ніби хочу разом з ним сховатись,
Щоб більше людям на очі не попадатись...
Дивлюся на його лагідні промінці.
Вони танцюють, навіть на малесенькій травинці,
Такі красиві, безтурботні,
Як я колись. Та зараз я самотній...
Самотній, ніжний й безпорадний,
Я став сухий, твердий й нещадний!
Чому так захід мене сильно манить?
Чому так серце рве моє, думки дурманить?
Я хочу біля сонця поселитись,
Щоб кожної миті заходом насолодитись,
Дивитись на його чарівні барви -
Такі прості й складні, як в альбомі фарби.
Чому так захід мене кличе?
Та моє серце рве, і не полише...
Напевне через те, що я на нього схожий -
Також на заході, також самотній...
...Ось сонце вже тихесенько сховалось,
Останнім променем сумній землі засміялось,
Настала тиша... На серці сумно...
Не зміг я використати дорогоцінний час розумно -
Я теж "зайшов", я теж "сховався",
Пізнати долю спокою зібрався...
Та сонця захід існує лише для того,
Щоб була змога створення світла нового!
Настане ранок, і сонце зійде,
І в серце радості краплина прийде...!
