Олена Теліга: Повернення із забуття

2009-12-19 22:44 1 194 Нравится

Заметемо вогнем любови межі.

Перейдемо убрід бурхливі води,

Щоб взяти повно все, що нам належить,

І злитись знову зі своїм народом.

Олена Теліга «Поворот» (1933)

21 липня 2006 р., виповнюється 100 років із дня народження видатної української поетеси та громадсько-політичного діяча Олени Теліги, яка за 35 років свого життя залишила величний слід в історії України.

В історії України жінки відіграють надзвичайно велику роль. Княгиня Ольга – перша християнка, одна з найвизначніших діячів Київської Русі, Роксолана, яка впродовж 30-ти років оберігала українські землі від турецької навали, Олена Блаватська – відома на весь світ письменниця-езотерик, видатні літераторки Леся Українка, Ольга Кобилянська, Анна Ахматова, Марко Вовчок, Ліна Костенко, всесвітньовідома співачка Соломія Крушельницька, художниця Катерина Білокур, зрештою, угорська княгиня, хранителька мукачівського замку «Паланок» Ілона Зріні – єдина жінка, нагороджена спеціальною султанською грамотою – атнаме, – всі вони й багато інших зробили значний внесок не лише до української, а й світової культури. В один ряд з ними слід поставити й героїню сьогоднішньої статті, видатну поетесу, підпільного діяча Організації українських націоналістів, видатну патріотку своєї держави Олену Телігу.

Скажу одразу – літературні джерела вказують дві ймовірні дати народження Олени Теліги: 21 липня 1906 р. і 21 липня 1907 р. Та все ж, офіційні інституції, зокрема, й українська влада в особі Президента Віктора Ющенка беруть за правильну першу дату, саме тому 22 травня цього року Віктор Андрійович підписав указ щодо відзначення 100-річного ювілею з дня народження поетеси.

Не лише дата, а й місце народження Олени Теліги достеменно не відоме. Джерела вказують, що це може бути або Санкт-Петербург, або Іллінськ (під Москвою). Олена народилася у сім’ї професора Івана Шовгеніва та Уляни Качковської родом із сім’ї священика на Поділлі.

Інтелігентна родина переїхала до Києва 1918 р. Батько одержав посаду професора Київського політехнічного інституту, а Олена почала вивчати українську мову та пробувати складати вірші, навчаючись у приватній гімназії.

Переломними у житті родини Шевгенівих стали 1920-ті роки. У травні 1920 р. Іван Шевгенів був призначений на посаду директора департаменту водного та дорожнього господарства міністерства шляхів Української Народної Республіки, а вже 14 листопада того ж року разом з іншими урядовцями УНР його було евакуйовано до Тарнова (Польща), де Шовгенів жив із старшим сином Андрієм до квітня 1922 року. У цей час І. Шовгенів обіймав посаду товариша (заступника) міністра шляхів, керував відповідним міністерством. Згодом І. Шовгенів з сином прибув до Чехословаччини, куди згодом перебралися і дружина з донькою.

Для Олени Теліги важливим для її подальшого світогляду був контакт з російськими монархістами на великому балу, де вона почула глузування з української мови. Теліга гостро відповіла росіянам, що ця «собача мова – моя мова! Мова мого батька і матері!». Це стало початком її боротьби за незалежність України.

Сприяло в цьому Телізі її навчання в Українському педагогічному інституту ім. Михайла Драгоманова у Празі та знайомство з Наталею Лівицькою-Холодною, Юрієм Дараганом, Євгеном Маланюком, Леонідом Мосендзом, Олегом Ольжичем та іншими талановитими письменниками «празької школи».

Патріотичні рядки лунають у всіх віршах Олени Теліги. Основні риси творчості – протест проти байдужості та сірості, прагнення повноти життя, боротьба та героїзм, любов до рідної землі та свого народу, життєва мужність, трагедія еміграції, тема кохання та доля жінки у житті суспільства. Особливістю Теліги-поета було те, що їй вдалося висловлювати щиру любов до України, не вживаючи при цьому слова «Україна». «Можна творити поезію високого патріотизму, ні разу не вживати слів батьківщина або вітчизна, можна пройняти творчість палкою любов’ю до України, ні разу не вживши слова Україна...», – писав про Телігу Юрій Шерех.

1938 р. в Роттердамі було вбито голову Проводу ОУН Євгена Коновальця, керівні посади в організації почала займати молодь. Олена Теліга на заклик Олега Ольжича бере участь в утворенні й розбудові Культурної Референтури ОУН. Виконуючи завдання Проводу, в надії на національне визволення й відродження самостійної України, Олена Теліга похідною групою ОУН уже за два тижні після початку війни вирушає до Києва.

Олена Теліга захоплювалася мужністю, небувалою силою німців, уособленням якої стали для неї носії генетичного коду арійської нації: «Праця і спочинок, сила і радість, обов’язки і пристрасті переплітаються у тих юнаків в одну цілість. Вони нічого не зрікаються в житті, живуть барвно і гостро, але живуть для Німеччини. Кожний, хто бачив ту радісну молодь під час спортивних змагань, в бальовій залі, на фабриці, в бюрах чи в струнких лавах під час маршу, бадьорих і розсміяних, відчував, що так само, як радістю є у них життя для батьківщини, – так не жертвою, а радістю буде і смерть для неї», – писала вона в рефераті «Сила через радість». Олена, як і інші діячі національно-визвольного руху, була впевнена, що гітлерівська Німеччина звільнить Україну і українці нарешті житимуть у вільній і незалежній державі. Тому похідні групи ОУН входили на українську територію і проголошували незалежність України (30 червня 1941 р.), створювали культурні спілки. У жовтні 1941 року Олена Теліга прибуває до окупованого німцями Києва, очолює Спілку письменників, стає членом Національної Ради ОУН. Недовгий час Теліга редагує літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово» – журнал «Литаври».

Та ілюзії щодо визвольної місії німецької армії, на жаль, швидко й трагічно розвіялися: есесівці «полювали» на українських громадсько-політичних діячів так само, як і на комуністів.

На початку січня 1942 р. в окупованому Києві ОУН Мельника переходить до підпільної діяльності. Олена Теліга в той час очолювала Спілку письменників, а за сумісництвом була одним з лідерів ОУН(М). Діяльність «національних банд» (за визначенням німецької розвідки) несла небезпеку новому порядку Третього рейху, тож 9 лютого СД нанесла разючий удар по групі Мельника, заарештувавши двох керівників групи: І. Рогача та О. Телігу, яку німці називали Ядвігою, а очолювану нею Спілку вважали «суто націоналістичною організацією».

Олену попереджали, що її можуть заарештувати та розстріляти, проте вона відмовлялася залишати Україну, яку любила всім серцем і душею, проте в якій, на жаль, прожила лише незначну частинку свого короткого життя.

21 лютого 1942 р. в Бабиному Яру Олену Телігу разом з іншими діячами ОУН, її чоловіком Михайлом розстріляли фашисти. У камері в’язниці знайдено напис: «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга». Зверху – тризуб – символ Української держави. Один із катів потім зізнався після розстрілу: «Я ще не бачив чоловіка, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка».

За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, всі вони вийшли посмертно («Душа на сторожі», 1946; «Прапори духа», 1947; «На чужині», 1947; збірник «Олена Теліга», 1977); більша частина її віршів загубилася.

Десятки років ми нічого не знали про величну постать Олени Теліги. Комуністична ідеологія повісила на неї тавро «української буржуазної націоналістки», себто – ворогу народу.

Імена героїнь-підпільниць з «Молодої гвардії» Уляни Громової і Любові Шевцової, закатованих фашистами теж у 1942 році, полтавської підпільниці Лялі Убийвовк з посмертним званням Герой Радянського Союзу були вкарбовані в пам’ять комуністичної ідеологією. А от їхню соратницю по боротьбі не знали, а як знали, то ненавиділи. Ненавиділи за те, що вона загинула з молитвою про Україну на вустах, а не з вигуком «Слава Сталіну!», що її патріотичним символом був синьо-жовтий прапор з тризубом, а не червоний з серпом і молотом! Тому що вона була не комсомолкою, не комуністкою, а членом ОУН, патріоткою своєї держави і загинула за Україну Героєм з великої літери.

Олена Теліга виринула із забуття лише через 50 років після загибелі, коли в Києві у лютому 1992 р. в Бабиному Яру було встановлено пам’ятний хрест на її честь, а вулицю, що пролягає поруч, назвали її іменем.

Сьогодні Телігу вивчають у школі, проте, навіть незважаючи на цей факт, вона й досі лишається невідомою широкому загалу, пересічному українцю. Тож сьогодні, у 100-літній ювілей з дня її народження, треба згадати про видатну українку, віддати данину її пам’яті.

Закінчити статтю хочеться віршем Олени Теліги «Діло», який став однією із похідних пісень українських патріотів, а для самої Олени він є суттю її життя.

Не треба слів. Хай буде тільки діло.

Його роби – спокійний і суворий,

Душі не плутай у горіння тіла,

Сховай свій біль. Стримай раптовий порив".

Але для мене – у святім союзі

Душа і тіло, щастя з гострим болем.

Мій біль бринить. Зате, коли сміюся,

І сміх мій рветься джерелом на волю.

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може в цьому й є моя сміливість:

Палити серце – в хуртовині сніжній,

Купати душу – у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, я тверда й сувора:

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

Как думаете, будет ли в ближайше время вторжение РФ в Украину?

Реклама