Історик Віталій Ковалинський: ”Жінки ходять до мене на борщ”

2009-12-19 22:34 570 Нравится

Завідувача відділом Музею історії Києва Віталія Ковалинського, 64 роки, я знайшов у маленькій кімнатці на четвертому поверсі в Українському домі. Сюди перевезли музей, коли на Кловський палац, що на Липках, накинув оком Верховний Суд. Пан Віталій одразу ж погодився зустрітися наступного дня — о 8.30, в парку Шевченка.

— Бо близько від Інституту рукописів і стародруків бібліотеки Вернадського, — пояснив він.

На зустріч він прийшов, спираючись на різьблений карпатський топірець. Кажуть, Ковалинський єдиний ходить з таким у Києві.

П.М. Терещенко и В.В. Ковалинский.

— Зробив його сам, — похвалився. — Маю хобі — різьблення по дереву. Колись серйозно займався волейболом та гандболом, навіть був чемпіоном України, але пошкодив ногу. Тепер ось ходжу із топірцем... А ще я куховарю. Такого борщу в Києві більш ніхто не варить. Не я йду до жінок, аби мене пригостили, а жінки заходять до мене — на борщ.

Маю 20-відсоткову знижку в ресторані "Скіфія"

Він був у світлому піджаку під пальто і в смугастій сорочці, без краватки. Ми вибрали недорогу безіменну пивницю під тентом.

— Ти пиво п'єш?.. Тоді два кухлі світлої "Оболоні", — замовив він.

Пан Віталій написав книжки "Меценати Києва", "Київські контракти", "Путівник по Андріївському узвозу", "Від війта до мера", чотири томи "Київських мініатюр" і навіть книжку "Пушкін у Києві".

— За фахом я інженер-будівельник, — почав пояснювати свою пристрасть до столиці. — Колись був одним з керівників тресту "Промтехмонтаж".

Ви ж не киянин?

— Ні! — підтвердив він. — Народився у Львові, а до столиці перебрався 47 років тому. Років зо три не міг звикнути до широких київських вулиць. Історичний центр Львова "домашніший". Ну, й мова... А вже згодом відчув себе тут своїм.

Вулицю Дегтярівську треба називати Дегтерьовською

Прокоментуйте тезу "Київ — для корінних киян".

Він розсміявся.

— Ще 1834 року імператор Микола І видав указ, щоб російським купцям, які переїдуть до Києва, надавати пільги. Звісно, цар так хотів зменшити тут вплив Польщі. Тоді в Києві з'явилися, приміром, знамениті купці Дегтерьови. До речі, вулицю Дегтярівську треба називати Дегтерьовською, — він підняв пальця. — А як уявити Київ без купців Терещенків? Ця українська родина переїхала сюди з Глухова.

6-7,10-11 мая 2003 г. Посещение Киева П.М. Терещенко. В.Ковалинский крайний справа на переднем плане.

У ХІХ столітті казали "корінний киянин"?

— Тоді казали "спадковий киянин" або ж "старожил". Такими вважали людей, чиї два-три покоління предків мешкали в Києві. Переважно то були київські купці, хоча й міщани мали глибоке коріння. До речі, в міську Думу могли потрапити учитель, ремісник, навіть селянин.

У Чехова "типовий київський міщанин" — це щось погане.

— Ну, не один Чехов так думав, — стенає плечима Ковалинський. — Адже й "малороса" тоді часто уявляли скнарою, хитрим, метикуватим. Насправді ж ішлося про працьовитість, хазяйновитість та ретельність — те, чого частенько бракувало "великоросам".

Віталій Васильович відсьорбує пива. Мабуть, недарма у 3-му томі своїх "Київських мініатюр" він розповів про історію пивоваріння в Києві.

— Я є почесним членом всеукраїнського клубу шанувальників пива! — повідомляє він. — Маю 20-відсоткову знижку в ресторані "Скіфія", де збираються члени нашого клубу.

На Печерську вирощували липу, старокиївську частину засаджували переважно каштанами

Перейшовши в такий спосіб від історії до сьогодення, пан Віталій сідає на свого улюбленого коника — нинішніх проблем Києва.

— На жаль, деякі ініціативи Олександра Омельченка... — він намагається підібрати делікатне слово, — е-е... чужі Києву. Маю на увазі не лише забудову центру, а й, наприклад, пріоритет "маршруток" над громадським транспортом... Київ змінив не лише висотність, а й колір. Давні будівлі були блакитні та бірюзові, інколи світло-жовті. А зараз місто якесь нудно-цегляне. До того ж ці недолугі сині дахи... — мій співрозмовник навіть відставив свій кухоль. — Почали надбудовувати нетипові для Києва мансарди.

Знаєте, — він нахилився до мене. — Колись у цьому місті все прораховували до дрібниць. На початку ХХ століття діяли суворі правила, навіть де які дерева садити. На Печерську вирощували липу, старокиївську частину засаджували переважно каштанами. Частина вулиць була під білою акацією, частина — під кленом, а решта — під вербами.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

Считаете ли вы тарифы на электроэнергию и газ завышенным?

Реклама
Реклама