Алiна i Костомаров

2009-12-19 16:57 1 532 Нравится 1

Колись, у далекому шостому класі я закохалась у свого вчителя історії, він, правда, так і не став відомим науковцем, проте, спогади про те дитяче наївне почуття дещо ожили, коли я почула історію кохання Миколи Костомарова. Мені колись здавалось, що така “історія з істориком”, у яку потрапила я, більше ні зким ніколи не повторювалась, та раптом...

Микола Іванович Костомаров відомий у всьому світі. Але, не зважаючи на повну віддачу своєму покликанню, в його житті все-таки знайшовся час для любовних переживань. Його колишня учениця Аліна Леонтіївна Крагельська була роковою жінкою в долі відомого вченого. Свої почуття вони змогли пронести крізь десятки років розлуки і нарешті одружитись, скріпивши свій шлюб вінчанням.

А почалось все так. Приблизно 164 роки тому Микола Костомаров, будучи старшим вчителем історії гімназії у Києві, одночасно почав викладати історію у приватному зразковому пансіоні Лаури Йосипівни де Кальян. На першому уроці у випускному класі цього закладу і відбулося знайомство зі своєю майбутньою нареченою, яка на той час була просто його ученицею, Аліною Крагельською. Як відомо, Аліна разом із своєю молодшою сестрою Стефанією, інші юні слухачки були неабияк зацікавлені новим вчителем історії. Хіба можна можна не звернути увагу на блондина “із свіжим обличчям, тонким носом, ледь помітно піднятим, з прекрасними губами, через які при читанні часом виднілися бездоганної чистоти і білизни зуби, симпатичною посмішкою…” Судячи із спогадів цієї жінки, вчитель неабияк їй симпатизував. Як пише Аліна, викладач "силою і живістю свого викладу... хоча ми ще не могли одразу проникнутись повагою до розумової висоти “нового вчителя" і оцінити його даровитість". Тоді Костомарову було 28 років і Аліна згадувала: "...це був молодий чоловік зі свіжим лицем, середнього зросту, міцної, навіть кремезної статури. Через золоті окуляри світились розумні голубі очі". Ось так зародилося те високе чисте ніжне почуття – кохання. І нехай у суспільстві, згідно певних уставлених норм моралі, ученицям не прийнято закохуватись у своїх вчителів, але серцю ж не накажеш… Я й сама така була, тільки свого “Костомарова” зустріла у 12 років. Юні дівчата тільки і живуть сердечними імпульсами, будучи непідвладними розуму. Вродлива смаглява, рум’яна, тендітна брюнетка полька Аліна, щораз жартувала зі своїм вчителем, але він не ображався її веселощам та пустощам. Аліна була відмінницею. Одного разу Микола Іванович поставив Аліні за відповідь 5 балів. Вчитель подивився, які в неї оцінки з інших предметів і промовив: “А ви добре вчитеся!” “Я ніколи не вчуся! - заперечила Аліна. - Вчуся, але не так добре, а злегка, доки вчитель у класі” (О, так, мої ж слова!) Ось так, у гуморі учениці виявлялися перші вияви симпатії і ніжності, початку закоханості. Те, що дівчина була здібною піаністкою, підтверджує й такий факт: на гастролях у Києві великий композитор Ференц Ліст одного разу випадково почув прекрасну гру Аліни в графині Меліної і був просто зачарований. Відвідавши Крагельських у їхньому будинку, він особисто запросив Аліну на свій концерт. Митець ще раз побажав послухати її гру. Після уважно прослуханої увертюри, він поцілував її і розсипався в компліментах перед батьками про музичний хист і незвичайні здібності їх доньки, пророкуючи їй велике майбутнє і запропонував продовжити навчання у Віденській консерваторії. Мати Аліни, Анеля Устинівна, була горда за доньку, але відмовилася від пропозиції. На останньому концерті композитор спустився з підмостків, підійшов до Аліниного крісла, взяв її за руку, повів на естраду, посадив біля себе і попросив слідкувати за його грою, даючи їй урок на згадку про себе. Після концерту публіка губилася в здогадках чи то наречена Ліста, чи то грали вони в чотири руки. Відпочиваючи в 1846 році в Одесі М.Костомаров, уже професор Київського університету, випадково зустрівся з Аліною, котра також була на відпочинку разом з матір’ю. Зблизившись з Аліною, Микола Іванович, повернувся до Києва і зачастив до них у гості. 13 лютого 1847 року вони заручилися, а 30 березня мало відбутися їхнє весілля. Старшим боярином Микола запросив свого кращого друга і однодумця Тараса Шевченка.Але доля розпорядилась інакше – не судилося. 29 березня, якраз напередодні весілля, Костомарова, як одного із засновників Кирило-Мефодіївського товариства, разом з братчиками арештовують. Серце його коханої розривалось від горя. Ввечері, коли мало відбутися вінчання, Миколу в закритому екіпажі повезли додому. Він мав попрощатися з матір’ю і нареченою у присутності жандармського полковника й поліцмейстера. Горе-наречений пригортав заплакане обличчя Аліни до своїх грудей, запевняв, що він не злочинець, що безмежно кохає її і зі своїм коханням піде й у могилу. Цілий рік просидів Костомаров у Петропавлівській фортеці, а потім опинився на засланні в Саратові, де провів 12 років. Аліна клопоталася про покращення долі нареченого, їздила в Петербург на побачення. Таємно від матері листувалася з ним упродовж 2,5 років. Мати, як і вітчим, який служив у комісаріатській комісії, рішуче виступили проти шлюбу з Миколою Костомаровим і тим часом насильно видали її заміж за полковника Марка Дмитровича Кисіля. Після весілля Аліна з сестрою Стефанією переїжджає до Марка Дмитровича. Марко Кисіль був хорошим чоловіком для неї. Він поважав її почуття до Костомарова, ніколи не докоряв, навіть купив і подарував дружині його книгу – драму "Кремуцій Кород", з авторською присвятою Аліні Крагельській:"Присвячується незабутній А.Л.К. на згадку 14 червня року 1847". Це була дата останнього побачення автора з Аліною. Хоча й не з кохання вийшла заміж Аліна, та вона намагалась бути хорошою дружиною. В сім"ї панувало взаєморозуміння і повага.Тяжко хворий, М.Кисіль весною 1865 р. із сім’єю переїжджає з Києва до Дідівець у свій родовий маєток. Тут вони жили до його смерті. Аліна Леонтіївна цілком присвятила себе дітям. З роками вона часто хворіла, була майже нерухома. Промайнули роки, Костомарову вже було далеко за 50. Він був професором, видатним письменником. З-під його пера виходять праці з історії України, Росії, Польщі. Наукові заклади і товариства Європи і Росії присвоюють йому ряд вчених ступенів і звань. Та в серці залишається пустка, нудьга і байдужість. Сімейне життя у відомого вченого не склалося. Він так і не зміг забути своє перше кохання. І ось у 1873 році в Києві після 26 літ розлуки вони зустрілися… Їхні досі люблячі серця оживають. Почали листуватися та згодом домовляються про зустріч у Дідівцях. Навесні 1874 року своїм екіпажем Аліна Леонтіївна приїхала до Ніжина на станцію, щоб зустріти коханого і цим приємно його здивувала. Майже цілий місяць гостював у неї. Весною 1875 року ще слабий здоров’ям Микола Іванович (після захворювання на тиф) приїздить на Прилуччину разом з Аліною Леонтіївною, яка доглядала за ним. У день його іменин вони обвінчались у маленькій церкві Св.Параскеви с.Дідовець. До речі, давній приятель Костомарова письменник Д.Мордовець спочатку був рішуче негативно настроєний проти цього надто пізнього одруження, але познайомившись з Аліною, став наполягати на ньому. При цьому відзначив, що це "найвищою мірою добра, шляхетна і на рідкість розумна жінка, котра так швидко ввійшла в научні інтереси свого чоловіка, що стала для нього не лише нянею, але і помічницею в праці, його секретарем, його читець і порадник в наукових працях". В Дідівцях Микола Іванович продиктував дружині автобіографію, котру присвятив "любій моїй жінці Аліні Леонтіївні Костомаровій..." Восени він повернувся до Петербурга бадьорим і зміг плідно працювати в архівах над історичними документами. А потім щоліта протягом 10 років Костомарови приїздили на Прилуччину відпочивати і плідно працювати. Цей період творчості був найплодотворнішим у житті вченого. У Дідівцях в нього була своя цінна бібліотека, яку після його смерті дружина подарувала Київському університету (1426 книг і рукописів). У Тут Костомаров, у кабінеті поряд з коханою, писав свої знамениті монографії "Руїна", "Мазепа і мазепинці", драму "Еліни Тавриди", повісті "Черніговка", "40 лет". Закінчує працювати над монографіями про імператриць Анну Іоановну, Єлізавету Петрівну. У маєтку він зустрічався і спілкувався з відомими письменниками, журналістами художниками, народними співцями Аліна Леонтіївна зачаровувала всіх своєю гостинністю. Разом з цим вчений знаходить час і здійснює поїздки в Батурин, Лубни, Чернігів, Бахмач, Білу Церкву, Яготин, Переяслав, Сокиринці, Густиню. 20 томів "Історичних монографій і досліджень" по історії українського, російського і польського народів вийшло з друку за 1863-1889 роки. У них дослідив визвольні рухи в Україні, Росії, Польщі, духовну культуру, поезію, побут і звичаї народу, торгівлю, значні історичні події. Він поспішає завершити вже початі наукові праці, працює вдень і вночі. Неоціниму підтримку і допомогу в цій справі надає його мила дружина Аліна. Але два життя не дається. 7 квітня 1885 Микола Іванович Костомаров помер. Оплакувало його разом з дружиною все прогресивне людство України, Росії, всього світу. З великою шаною віднеслась Аліна Леонтіївна до пам’яті чоловіка. Написала вона і спогади "Микола Іванович Костомаров" та "Останні дні життя Миколи Івановича Костомарова". Також планувала підготувати до друку повторне видання творів свого покійного чоловіка, зробити записки-спогади про вченого, але в останні роки свого життя вона наполовину осліпла, проте продовжувала працювати. Померла Аліна Леонтіївна 4 лютого 1908 року. Поховали її в Києві. У наш час можна побачити садибу, де жило подружжя Костомарових. Прикро, що зараз вона в занедбаному стані. Проте Любов Аліни Леонтіївної та Миколи Івановича не зруйнує час, адже любов – це вічне почуття.

Комментарии (0)

Добавить смайл! Осталось 3000 символов
Создать блог

Опрос

Считаете ли вы тарифы на электроэнергию и газ завышенным?

Реклама
Реклама